Продовжуємо публікувати матеріали із циклу »Моя Полтава – мої роки і спогади» оптимістки та життєлюба Оксани Кравченко. У цих матеріалах пані Оксана багато уваги приділяє діячам культури та мистецтва, а нині розповідь сучасниці піде про діяча науки нашого краю, нині забутого спільнотою.
17 березня 1847 року у Крячківці на Полтавщині народився Федір Вовк – етнограф, антрополог, археолог, громадський діяч, автор понад 200 наукових робіт. Він походив із козацького роду. Навчався у Ніжинському ліцеї. 1865-го вступив до Новоросійського університету в Одесі, а за два роки перевівся на фізико-математичний факультет Київського університету святого Володимира. Співпрацював із Михайлом Драгомановим, Сергієм Подолинським, Миколою Зібером в українській революційній газеті «Кіевский телеграфъ». Став одним із засновників Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства, також став членом «Старої Громади».
У вересні 1876-го, після виходу Емського указу, припинив діяльність Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. Щоб уникнути переслідувань Федір Вовк 1879-го переїхав до Женеви (Швейцарія). Там він допомагав Миколі Драгоманову у підготовці до видання перших номерів журналу «Громада». Проте через злидні та хвороби, тугу за родиною через два роки повернувся до Києва. Але дружина і діти були заарештовані і заслані у В’ятку. 1883-го був виданий циркуляр про розшук Вовка, тому вчений повернувся до Женеви.
1887-го він переїхав до Парижа, де здобув антропологічну освіту, захистив докторську дисертацію з порівняльної антропології. Там розпочав свої перші антропологічні та етнографічні дослідження українців. Після заснування в Парижі Російської вищої школи суспільних наук Федора Вовка обрали професором антропології та етнографії. Про це розповіла на відеопрезентації в бібліотеці-філії № 5 науковий співробітник Полтавського обласного краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Галина Галян, яку встигнули полюбити переселенці, як чудового оповідача і людину енциклопедичних знань в Полтаві.
Вовк часто приїздив до Львова, де протягом 1903–1904-го влітку читав курси етнографії та антропології у Вільному українському університеті. Ім’я Федора Вовка нерозривно пов’язане із Трипільською культурою. Під час розкопок під керівництвом вченого були знайдені зразки мистецтва кам’яної доби: унікальний браслет на пластині з бивня мамонта, стилізовані жіночі статуетки. За доповідь про цю пам’ятку на XIV Міжнародному конгресі з антропології та доісторичної археології у Женеві Федора Вовка нагородили премією Кана.
Разом із Михайлом Драгомановим, Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, Павлом Чубинським (автор слів національного державного гімну), Павлом Житецьким бере участь в організації недільних шкіл, виданні літератури українською мовою, збиранні етнографічних матеріалів. Досліджував також похоронні звичаї, побратимство в Україні, повір’я. Як дійсний член НТШ був заступником голови Етнографічної комісії Історично-філософічної секції НТШ, а згодом очолив її. Паризьке антропологічне товариство доручило Федору Вовку дослідити антропологічні ознаки українського народу. У своїх дослідженнях вчений дійшов висновків, що українці становлять окремий антропологічний тип, відмінний від сусідніх слов’янських народів, що має цілком оригінальні етнографічні особливості. Завдяки йому українська етнографічна та археологічні науки піднялися на один рівень з європейськими народознавчими науками кінця XIX – початку XX століття. До появи праць Федора Вовка українська етнографія була простим описом особливостей народу, у якому переважали захоплення лінгвістикою та фольклором. У січні 1906-го він отримав дозвіл російського уряду повернутися до Російської імперії, однак із забороною мешкати в Україні. Тоді вчений оселився в Санкт-Петербурзі та став куратором одразу двох відділів Російського Музею імператора Олександра ІІІ. На засіданні Вченої ради Київського університету 18 березня 1918-го Федора Вовка було обрано завідуючим кафедрою географії та етнографії. У червні він виїхав з Петрограда до України. Але в дорозі захворів на грип і 29 червня 1918-го помер.
Учений залишив по собі вагомий доробок в галузі історії літератури, архітектури, мистецтва і публіцистики. Глибоко розумівся на науковому Шевченкознавстві, брав активну участь у виданні в Празі та Женеві "Кобзаря" Тараса Шевченка. Внесок Федора Вовка у розвиток української етнографії безцінний. Світове визнання принесла вченому надзвичайна цікава, але, на жаль, і досі не опублікована в Україні робота – «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», надрукована спочатку в Болгарії, а згодом – у Франції (1892 р.). Цей вчений зібрав багатий матеріал з етнографії українського народу, уклав антропологічну карту України і написав знакові дослідження. Мова йде про «Антропологічні особливості українського народу» та «Етнографічні особливості українського народу». У цих видатних працях , які були написані у 1916 році, він аргументовано спростував російські імперські псевдонаукові тези науковців-російських шовіністів про, начебто, «єдіний велікорускій народ і малорускую народность как єйо часть». Завдяки цим науковим дослідженням наукова спільнота України та європейських країн прочитала правду: українці — окремий слов’янський народ. Ця відео презентація у бібліотеці-філії № 5 пройшла у рамках проєкту «Видатні родини краю», що започаткований 2023 році спільно із бібліотеками та краєзнавчим музеєм нашого міста.
Дякуємо Галині Іванівні за грунтовну лекцію про цю талановиту людину Федора Вовка, незаслужено забутого в нашому краї.
Оксана Кравченко член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар