Жив-був чоловік. Простий і прямий, як залізний цвях. Не гнувся під бурями, не іржавів від вогкості, не ставив питань. Забивали — він заглиблювався. Висмикували — мовчав. І світ кивав: «Ось вона, справжня надійність». Але одного разу всередині щось зламалося. Тихий стукіт змусив його вперше прислухатися до себе. Він прийшов до майстра людських душ, і той тихо сказав: «Давай трохи відкриємо заслінку. Подивимося, що всередині». І його розібрали. Дбайливо, деталь за деталлю. По забутих почуттях. По втрачених сенсах. По невисловлених образах, що каменем лежали на серці.