Таке життєве кредо художника, музиканта, поета Василя Титаря.
Ніченька зоряна
Сяє над хатою ніченька зоряна
Сяйво аж з неба летить
В хаті тій дівчина долею зморена
Начебто й солодко спить.
В кого ж ти, ластівко, ніжно закохана?
смуток від серця відкинь.
Знаю, що доля немила, непрохана.
Спи, від журби відпочинь.
Приспів
Ніченька літняя зорі розсипала
Хочеться з неба дістать.
так і манили, до себе і кликали,
Жаль, що не вмію літать.