Пам’ятаю, що раніше були навчальні передачі, коротенькі, на українському радіо, де дуже в доступній, ненав’язливій формі вчили висловлюватись правильно, роз’яснювали помилки.
Не відстають і парламентарі. Ріже слух часте недоречне вживання слова "Я рахую" (переклад російською (я считаю). Українською це буде: я вважаю, переконаний, я впевнений, на мою думку(яка багата українська мова!).
Недавно вийшов новий правопис української мови, над яким науковці працювали кілька(!) років. Їм би краще дослідити полтавський суржик та дати рецепт його лікування , бо, не дай Боже, він стане полтавським діалектом.
Російську мову поважаю. З задоволенням читаю книги і російською, і українською. Коли книга хороша, навіть не помічаю мови. Нещодавно прочитала "Я исповедуюсь" каталонського письменника Жауме Кабре - книга чудова! А твори Л.Улицької, Д.Рубіної, О.Мариніної і багато-багато інших. Є чудові переклади українською зарубіжних авторів, особливо серія книг "Карта світу".
Ось недавно трапилась книга "Така любов" - збірка оповідань невідомих мені українських авторів. Так от передмова цієї книги сказала про любов все:"Вона найочікуваніша несподіванка. Дає душі світло і відчуття світу.
Вона сама по собі.
Ні від кожного не залежить, нікому не служить.
І потрібна всім.
Людина її шукає і до неї тягнеться, завдяки їй росте і здобуває силу.
І не завжди витримує випробування нею.
Живе в точці дотику сердець.
Влада її всесильна.
Несмілива і відчайдушна, ніжна і жорстока, шляхетна і зухвала, мовчазна і багатослізна - якою тільки не буває вона!
Кожна по-своєму винагороджує, мучить й карає.
І не завжди людина, до якої вона приходить, упізнає і розуміє себе.
Хто тільки не намагався сказати, яка вона.
І досі про неї не сказано все.
Жодна людина не осягнула її безмір, бо вона така - в людині живе і над людиною володарює!"
Ось приклад, як наша мова складає такі чудові слова! Поезія!
Пригадуєте Лесю Українку?
"Слово, чому ти не твердая крице?"
Ще й якою зброєю може бути слово! Добре слово лікує душевні рани , іноді ж слова боляче ранять, "вбивають".
І ще про один випадок. До мене звернувся один чоловік середнього віку з простим запитанням російською. На автоматі я відповіла українською. На що він зневажливо кинув в слід: "Так вы патриот!"Він мене абсолютно зрозумів, але йому,бачте, не сподобалася українська!
Задумуюсь, чи я патріот? Якщо моя рідна мова українська, якщо розмовляю не суржиком, дійсно українською, то я патріот?
У мене і досі бринять в душі пісні моїх батьків, які збиралися з сусідами в садку за столом та співали: "Розпрягайте хлопці коней", " А попід горою, яром-долиною козаки ідуть, попереду Дорошенко, а позаду Сагайдачний, що проміняв жінку на тютюн та люльку - необачний" і багато інших - то я патріот?
У мене немає вишиванки, я не сповідую радикальних висловлювань та поглядів Фаріон - чи я патріот?
Як же мало треба, щоби тебе вважали патріотом. Так давайте ж шанувати нашу рідну мову!
І ще про ознаки сучасного, я вважаю, патріотизму. Часто прогулююсь по вул.Сковороди на територію Аграрної академії, яка відгороджена від вуличного шуму та пилу, де є дві водойми, де багато дерев - і хвойних, і листяних, три чудові магнолії, які ранньою весною квітнуть небувалою красою
На фасаді Аграрної академії, що виходить на вул.Сковороди, довго висіла меморіальна дошка С.Петлюри з поличкою для квітів. Десь з рік тому вона зникла. На її місці, на фоні рожевого фасаду залишилась біла обідрана прямокутна пляма.
І ось нещодавно, певно, до ювілейної дати С.Петлюри, з’явилась нова чудова меморіальна дошка з барльєфом С.Петлюри, який 3 1895-1901р. навчався в цій будівлі, тодішній Полтавській духовній семінарії. Висить ця дошка на місці старої, але значно менша і фоном її є облуплена стара пляма. Я не фанат Петлюри чи Бандери, але мені образливо за Симона Петлюру, а ще більше за тих, хто так недбало це зробив, бо виглядає це жахливо. Це виглядає так, немовби в засмічену, брудну хату на підлогу постелили яскравий, гарний килимок. Хіба так складно було підготувати гідне місце для дошки? А відкривали ж меморіальну дошку, мабуть, урочисто з присутністю влади міста!
На території Аграрної академії є чудова стела "В пам’ять загиблих студентів та викладачів в роки Великої Вітчизняної війни" та з написом: "Ніхто не забутий, ніщо не забуто". Так от за цією стелою ніхто не доглядає. До неї веде алея з величезною недоглянутою клумбою. До дня Перемоги ніколи адміністрація не покладе ні вінка, чи гірлянди. Біля пам’ятника рідко підмітають. Чи виховує це у молоді почуття шани загиблим, почуття патріотизму? Риторичне запитання.
Чи ображає це мене, у якої батько у війну дійшов до Будапешта і Відня, мав безліч медалей, в тому числі "За бойові заслуги" та орден Слави. Двічі поранений. П’ятеро моїх дядьків загинули на тій війні, троє з них неодруженими. Так ображає!
Якщо це мені болить? Якщо я в День Перемоги несу скромний букет квітів не до Вічного Вогню, а до цієї недоглянутої стели, то чи патріот я???
Биховець Ганна Миколаївна
1947р. народженнчя
Немає коментарів:
Дописати коментар