Вони зустрілися в інтернеті, де обличчя відполіровані до блиску, а світло лягає за правилами.
Профілі — як вітрини: акуратні фото, короткі біографії, пара вдалих жартів.
Листування йшло легко: спочатку про погоду, потім про фільми.
І раптом дві фрази зчепилися — «Ти справді без фотошопу?» — «Невже і тут бувають красиві люди без фільтрів?»
Так уже повелося в нашій Україні, що на останні місяці року припадає чи не найбільше різноманітних жіночих свят: великомучениць Параскеви , Катерини та Варвари.
Найзнаменніше свято – свято великомучениці Катерини. Користувачам бібліотеки цікаво було дізнатися історію цього свята.
В одній долині жили два майстри.
Романтик щодня виходив з палітрою і розфарбовував вулиці: дахи в блакитне, паркани в пурпурне, річку — в тон золота.
Він муркотів під ніс і залишав на одязі плями фарби, немов медалі.
Мудрець був інший: приходив з тонким пензлем, маленьким компасом і блокнотом.
Він креслив по землі тонкі срібні лінії — рівні, тихі покажчики, які знали, де безпечно перейти міст, де краще поставити будинок.
Продовжуємо публікувати матеріали волонтера Оксани Кравченко із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Сьогодні розповім вам, мої читачі, про проєкт "Гумор на війні".
До 122-ї річниці з нагоди відкриття відкриття пам`ятника Івану Петровичу Котляревському у Полтаві відбувся на садибі веселого мудреця з Іванової гори цікавий і повчальний захід у просторі "Натхнення".
До річниці трагедії у читальній залі книгозбірні організували книжкову виставку-інсталяцію.
Показ експозиції розповідає, чому Голодомор є геноцидом та привертає свою увагу можливістю більше дізнатися про ті страшні події в житті України.
Автор близько 90 романів та повістей, виданих більш ніж 30 мовами мільйонними тиражами, письменник зі світовою популярність, майже ніколи не давав інтерв’ю, за життя про нього не було написано ні одної монографії, факти з відкритих біографічних джерел скупі та неточні.
Історія про самовпевненого Берті Аркрайта, якого дотепно провчив досвідчений капітан Малу, влаштувавши йому через своїх підлеглих – Гансена і Гарівела приємні зустрічі із найжахливішими людьми Соломонових островів: людожером Сумасаї, який полюбляв мֹ’ясо білих «тільки якщо вони не хворі», «а то якось з’їв і хворого», від чого у нього «живіт багато болів», також із страшним Аукі «справжнім чортом» і малолітнім кухарем Ві-Ві, який регулярно отруював їжу своїм білим хазяям і нагодував Берті отруєною яєчнею… Але, не зважаючи на це, Берті вижив. Вижив, щоб стати людиною над якою страшно реготали усі страшні Соломонові острови.
Євген Чумак, користувач бібліотеки