Гастрономічна культура Полтавщини – це явище, що формувалось під впливом багатьох факторів. Історичні події, географічне розташування, культурні традиції – усе це залишило слід на кулінарних уподобаннях.
Дослідники стверджують, що сформована, в основному, до кінця XVIII ст. полтавська кухня відзначається різноманітністю і поживністю. Головним на столі був хліб, також у раціоні жителів регіону були й каші, страви з овочів та фруктів, м’яса, риби, молочні страви.
Вона любила сірі шкарпетки не за зручність, а за можливість розчинитися в них.
В'язане полотно, бліде, як ранковий туман, безмовно обіймало щиколотки.
Це була її тиха, непомітна броня.
У сірих складках не було ні іскри, ні відблиску, ніщо не кричало про бажання бути поміченою.
Шкарпетки служили їй і маскою, і притулком від світу, де таїлися ніжність, сором і ті грані особистості, що боялися вийти на світ.
"Паніка - завжди набагато небезпечніша, ніж причини, що її викликали." (авторський вислів укладача)
Продовжуємо публікацію матеріалів волонтера і нашої багаторічної активної читачки Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Сьогодні поговоримо про музику і молодих віртуозів із Львова.
Моя команда обожнює концерти Полтавського академічного симфонічного оркестру. Кожний дарує нам знайомство з невідомими сторінками життя і творчості композиторів світу і України, а найдовершеніше їх виконання викликає просто шквал позитивних емоцій.
Працівники бібліотеки-філії №5 запросили усіх охочих долучитися до затишного різдвяного майстер-класу та створити власного оберегового різдвяного павука.
З давніх – давен прикрашали оселю до Різдва. Перед святом дівчата збиралися і плели різдвяних павуків. Солом’яний павук, як оберіг дому створював особливий настрій, мав символічне значення, був оберегом, покликаним охороняти будинок, забезпечував майбутній урожай та добробут родини.
Продовжуємо публікувати матеріали волонтера Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади».
У рамках проєкту "Творчість - дар Божий" нещодавно побували члени моєї команди на вернісажі Мирослави Мокляк "Свідки моєї тиші" у Полтавському літературно-меморіальному музеї Володимира Короленка. Дивне і рідкісне ім`я нашої сучасниці, яку її мама назвала на честь героїні з твору "Захар Беркут". Цікава особистість і цікавий шлях цієї красивої жінки - науковець, педагог, фотохудожник.
Взимку в бабусиному саду росла не проста ялинка: низька, з корою, що ледь мерехтіла в морозному світлі, і голками, що шепотілися на вітрі, як старі сусіди. Напередодні свята онуки — брат і сестра — прийшли до неї, і в їхній уяві вже горіли гірлянди, лежали коробки зі стрічками, і за столом лунав сміх.
«Зрубаємо, — сказав хлопчик, — і буде у нас свято».
Бабуся прикрила хустку долонею і тихо сказала:
