вівторок, 25 листопада 2025 р.

Романтик та Мудрець

В одній долині жили два майстри. 

Романтик щодня виходив з палітрою і розфарбовував вулиці: дахи в блакитне, паркани в пурпурне, річку — в тон золота. 

Він муркотів під ніс і залишав на одязі плями фарби, немов медалі.

Мудрець був інший: приходив з тонким пензлем, маленьким компасом і блокнотом. 

Він креслив по землі тонкі срібні лінії — рівні, тихі покажчики, які знали, де безпечно перейти міст, де краще поставити будинок.

Одного разу до Романтика підбігла жінка, яка поспішала на ярмарок. 

Побачивши позолочену річку, вона з полегшенням скрикнула і, не озирнувшись по сторонах, сіла в човен, приставлений до яскравої берегової лінії. 

Човен покотився, і жінка опинилася біля обриву: фарба блищала, а маяковий стовп виявився ілюзорним.

Мудрець підійшов, не кричачи, тихо провів рукою по срібній лінії і показав сходи, що вели до безпечного причалу. 

Він не викрикував, але жінка запам'ятала його спокійний жест.

Прийшов і мандрівник, який загубився в справах і в серці. 

Романтик махнув йому пензлем до веселки за пагорбом: 

«Підеш — побачиш, навіщо жити», — його голос дзвенів, як бризки фарби. 

Мудрець лише вказав пальцем на срібло, проведене по карті: «Іди по ній, вона виведе», — сказав він тихо і акуратно склав компас.

Мандрівник стояв між мазками і штрихами. 

Він сів на камінь і довго дивився, поки фарби і лінії не склалися в одну дорогу: широка кольорова дуга для настрою, вздовж неї — тонка срібна нитка для кроків. 

Романтик зареготав, обдавши мандрівника фарбою, 

Мудрець поправив край карти — і шлях народився сам собою.

Шлях вийшов теплим і надійним: ночами горіли розписні ліхтарі, вдень люди йшли, не збиваючись зі шляху. 

Згодом у долині почали будувати будинки так, щоб і фасади радували око, і фундаменти були міцними. 

Мандрівник повернувся, сів біля мосту і посміхнувся, дивлячись на те, як діти грають біля срібної стежки під розфарбованим небом.

І більше ніхто не питав, що важливіше: фарба чи лінія. 

Люди просто йшли по дорозі, де вистачало місця і для мрій, і для міри.

 Альбіна Діденко, користувачка бібліотеки

Немає коментарів:

Дописати коментар