«Беру оберемок проміння...»

В 1923-му році  Степана Бена запросили до Всеукраїнської академії наук декламувати вірші на літературному вечорі. Однак молодий поет соромився виступати. За спогадами брата поета : «Восени 1923 р. він (Степан Бен) вперше приїжджає до Києва, входить в коло українських літераторів і зразу знаходить признання свого поетичного хисту. На літературному вечорі в Академії Наук М. Зеров зачитує кілька його віршів, оскільки сам автор, тоді ще соромливий селюк, не зважився виступити перед столичною авдиторією».

А там за обрієм туман

Пряде нові й нові дороги,

За обрієм хвилює море

Повітря, пахощів і трав.

За обрієм весна.

Микола Зеров привітав автора як надійну зміну неокласиків.

Степан Федорович Бендюженко народився у с. Лозуватка, нині Черкаської області, 11 листопада 1900 р. В українській літературі він відомий як автор єдиної прижиттєвої  поетичної збірки під назвою «Солодкий світ» та як член Спілки селянських письменників «Плуг».  Степан Бен не встиг розкрити свої літературні можливості на повну потужність, але з тих публікацій, що збереглися, видно, що їхній автор був поетом високої художньої культури.

О хутори!

Пронизані полинною печаллю

У згусток золотих і синіх вечорів.

Хто вип'є сон і сум ваш давній

І вийде сам із цих задимлених дворів?

Уперше Степана Бена було заарештовано 1929 р. за зв’язки із «СВУ»(Спілка Визволення України), вдруге й востаннє – 12 липня 1937 р. за звинуваченням в участі у «контрреволюційній націоналістично-повстанській диверсійній організації, що ставила за мету повалення Радянської влади і реставрацію капіталізму в нашій країні».  Під час арешту й обшуку було вилучено «12 зошитів із замітками і віршами і 3 блокноти з віршами». На жаль, усі вони втрачені. Акт про розстріл від 1 листопада 1937 р., який зберігається у ГДА СБУ, засвідчує, що Степана Бендюженка розстріляли у внутрішній в’язниці НКВС у Києві. Ймовірним місцем поховання поета  є таємна спецділянка НКВС УРСР у 19-20 кварталах Биківнянського лісу на околиці Києва (нині – територія Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили»).

 Родина Степана Федоровича багато років нічого не знала про його долю.  Дружина Анастасія пішки приносила з Лозуватки до Черкас передачі для чоловіка, які співробітники НКВС ще довго брали, підживлюючи у жінці віру, що він живий. Потім їй повідомили стандартну версію того часу, що Степан Бен засуджений на 10 років без права листування. Наприкінці сорокових родина отримала свідоцтво, що чоловік помер 14 грудня 1943 року в таборах від бронхопневмонії. Лише після реабілітації Степана Бендюженка  у 1958 році рідні дізналися правду, а саму родину перестали називати «ворогами народу».

Глибокий присмерк перейде туманом,

В полях зажевріє веселий жар.

І знову місяць, круглий і рум'яний,

Блискучим колом випливе з-за хмар.

Про письменників України – жертв сталінських репресій ви зможете дізнатися  завітавши до  бібліотеки-філії № 5.