Хотілося також відзначити сучасних українських авторів жінок: Марія Матіос "Солодка Даруся", Люко Дашвар "Молоко з кров’ю", "Село не люди", Людмила Таран "Остання жінка, останній чоловік", Ірен Роздобудько "Гудзик".
Відчуваю, що написала вже забагато, але не можу залишити без уваги тему, яка дуже чутлива, часто болісна, актуальна. Мова йде про книги, де висвітлюються питання гуманізму, взаємовідносин між нами, людьми, толерантності в цих відносинах, адже ми дуже і дуже різні. Як ми сприймаємо людей, які не такі як усі, які чимось відрізняються від інших, людей з особливими потребами, з вадами фізичними, чи розумовими, чи навпаки занадто розумних, геніїв? Мова йде про глибоко психологічні книги, які можуть не всім сподобатися, але варто читати, бо вони багато чому вчать. Почну з книги австралійського автора Алана Маршала "Я вмію стрибати через калюжі". Автобіографічна історія хлопчика, який страждає на поліомієліт, але, на його щастя, має друзів, серед яких не відчуває себе неповноцінним, має добру родину і який знайшов своє місце в житті, не зважаючи на фізичну ваду.
Рей Бредбері. Насамперед ми знаємо його як автора "451 градус за Фаренгейтом". Але він є і автором світлої сонячної книги "Кульбабове вино". Книга підіймає питання щастя, яке ми постійно шукаємо, не думаючи, що воно поруч, тут і зараз. Чи що таке самотність? "Життя - це самотність", "Кожна людина для себе - одна єдина на світі". Цікава тема дорослих і дітей. Хлопчаки - герої книги вважали, що "старі ніколи не були дітьми", "дорослі та діти - два різних народи, ось чому вони завжди воюють між собою". Неможливо побудувати машину щастя.
Немає коментарів:
Дописати коментар