До 230-ти річчя Григорія Сковороди

Продовжуємо публікувати матеріали із багаторічного циклу  «Моя Полтава – мої роки і спогади» волонтера Оксани Кравченко.

Моя команда побувала на прекрасному вечорі пам`яті Григорія Сковороди, який відкрив нам музиканта і композитора, а ще ми полинули в епоху бароко, завдяки артистам Полтавського академічного симфонічного оркестру, під керівництвом Єлізара Пащенка. Відомий український філософ-мислитель, поет, педагог, перекладач, музикант Григорій Савич Сковорода належить до найвидатніших виразників української ментальності ХVІІІ ст. 

У його творах відобразилися світогляд, стиль, спосіб мислення, жива душа українського народу. Народився Григорій Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 р. у козацькій родині в містечку Чорнухи на Полтавщині. Прекрасний голос Григорія, уміння грати на народних інструментах і загальні знання відчинили йому двері одного з найкращих європейських вишів того часу – Києво-Могилянської академії. «Юний прибулець із першого ж разу привернув до себе увагу диригента співочої капели, і його одразу прийняли до хору». Опанувавши такі музичні інструменти, як скрипка, орган, флейттраверс (поперечна флейта), віртуозно граючи на лірі, гуслях, бандурі, він став незамінним у студентському оркестрі. Так, навчався у Києво Могилянській академії з 1734 по 1753 роки, з перервою, коли спробував себе у ролі співака придворної імператорської капели в Петербурзі але відчув всі принади “птички певчей в золотой клетке” і повернувся до київської Академії. А потім- у 1745 -1750 роках - мандрував на Захід, до Угорщини, про що ми майже нічого не знаємо. Викладання у преяславській семінарії перервано у зв”язку із забороною єпіскопа, з Харківського колегіуму його через “надмірні філософствування” звільняли двічі. Він прожив 71 рік. Із них майже тридцять мандрував. Про це нам розповіла ведуча концерту Аліна Синяговська.

Про музику Сковороди сказав його друг Михайло Ковалинський: «Вона сповнена гармонії простої, але величної, проникливої, чарівної, ніжної…» Адже, якщо повернутися до слів самого Сковороди, «цей мандрівник ходить ногами по землі, а серце його перебуває на небесах і втішається».

Збірка, яку Сковорода назвав «Сад Божественних пісень», мелодії до яких складав власноручно, є насправді художнім феноменом сковородинських «віршів-пісень», предтечею «музики поезії» – мистецького феномена вже нашого сучасника Валентина Сильвестрова. Звернення Сковороди до біблійних сюжетів, найпоширеніших текстів псалмів єднало українське бароко із загальноєвропейськими бароковими традиціями. Його музично-поетичний світ став живим джерелом для майбутніх хорових концертів Артемія Веделя, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського із притаманними їм загостреними лірико-драматичними образами й сповідальним типом висловлення. Ці традиції всотали й інші генії української музики, серед яких Микола Лисенко, Микола Леонтович, Кирило Стеценко.

Близько 1770 р. Г.Сковорода в саду Троїцького монастиря міста Охтирки пережив глибоке містичне потрясіння. За його ж словами, він відчув у собі надзвичайний рух, увесь світ зник перед ним і лише почуття любові, благонадійності, вічності оживлювало його існування; мислитель проникнув у себе, і з того часу присвятив свою особу покірності духу божому й став мандрівним філософом. Звичайно, не варто сприймати це містичне потрясіння як єдину причину того, що Г.Сковорода почав втечу від світу. Очевидно, то був момент, до якого він йшов не один рік. Мислитель так і не зміг влаштуватися в «суєтному світі». Водночас він намагався дати філософське осмислення й «виправдання» свого становища. Це «виправдання» Г.Сковорода реалізував, вдаючись до містицизму. Тому часто мислитель сприймався як містик (наприклад, таким його бачив Т.Шевченко).

Містична традиція в Україні, як відомо, мала довготривалу історію. Уже говорилося про течію ісихазму, яка вплинула на український православних консерваторів — І.Вишенського, І.Княгиницького, І.Желізо, І.Копинського та інших. Однолітком Г.Сковороди, який представляв цей напрямок у XVIII ст., був Паїсій Величковський (1722 —1794 рр.).Він вчився разом із Г.Сковородою в Києво-Могилянській академії. Так само, як і Г.Сковорода, не закінчив повного навчального курсу. Однак, на відміну від Г.Сковороди, Паїсій вибрав чернецтво. Перебував у монастирях України, Молдавії та на Афоні. Після себе залишив чималу творчу спадщину. Головний його твір — «Про розумну, або внутрішню молитву». Також Паїсій переклав твори багатьох отців церкви старослов’янською мовою. Помер Г.Сковрода в статусі мандрівного філософа 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівці на Харківщині. Нині село Сковородинівка, що на Харківщині. Залишив після себе рукописи художньо-літературних, прозових філософських творів, а також чималу епістолярну спадщину. На своїй могилі він заповідав написати «Світ ловив мене, але не спіймав». Філософу також, завдяки «незвичності» свого життя, вдалося лишити після себе різноманітні легенди. Зокрема, розповідалося, що він пройшов пішки майже всю Європу, мав дар пророцтва, лікував хвороби. Тому не стільки твори мислителя, скільки його легендарний образ давав можливість «обезсмертити» ім’я Г.Сковороди.

Багато класичної музики українських та зарубіжних композиторів, душевність і ніжність царювали на цьому вечорі, за що велика вдячність нашому  улюбленому Полтавському академічному симфонічному оркестру.

Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ