У голуба було зламане крило.
Його друзі полетіли, залишивши його розбиратися зі своєю раною.
Один на один.
Голуб почав замислюватися над своєю образою на них.
Чим сильніше він злився, тим болючіше було крилу.
"Чому вони мене не підлікували?
Чому відвернулися так некрасиво?
Чому обрали себе, а не моє добре ставлення до них?"
Усі ці питання не давали йому спокою, тим самим розширюючи ризик зараження крові і приводячи в підсумку до деформованого крила.
Тепер уже точно він таким нікому не буде потрібним.
Потвора.
Інвалід.
До того ж, скиглій.
Йому справді стало страшно.
Залишитися по-справжньому самотнім.
Адже як же так?
Його друзі літають, собі приспівуючи, ні в чому собі не відмовляючи.
Не бувати цьому!
Завдяки ж образі на них, він став потихеньку себе лікувати.
Заново проживаючи політ у небеса.
Йому було приємно усвідомити, що він зміг відчути свободу на здоровому і покаліченому крилі.
Тим часом повернулися і його друзі, з тих країв, у яких побували.
Побачивши їх, голуб нічого не відчув - ні радості, ні прикрості, ніякої образи.
Як було тоді, спочатку.
Загубилася, мабуть.
Дивно, але за допомогою такого повчального уроку голуб став сильнішим і вільнішим, ніж у компанії з усіма.
Альбіна Діденко, читачка бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар