Кобзарські інструменти — це традиційні струнні інструменти (кобза, бандура, колісна ліра), що використовувалися мандрівними співцями для виконання дум, історичних та побутових пісень. Я прочитала вперше про такі інструменти у повісті Володимира Короленка «Сліпий музикант», коли навчалася Продовжуємо публікувати матеріали волонтера Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя у 4 класі середньої школи. На відміну від скрипки, цимбалів, басолі тощо, бандура, кобза й ліра традиційно не грали в ансамблях. Уявлення про первісну лютнеподібну Кобзу дають стародавні картини про козака кобзаря (бандуриста, козак Мамай) (інструмент лютнеподібної форми). Найдавніша картина, що зображує козака який грає на кобзі датується 1642 роком. Це були інструменти, на яких акомпанували до співу й пригравали до танцю. Ще в ХІХ − на початку ХХ століття вони були невід’ємною часткою музичного побуту українців. Але, окрім суто побутового музикування, вони супроводжували унікальне явище української культури – Кобзарство, або українську епічну традицію.
Нещодавно моя команда побувала на виставці кобзарських інструментів у літературно-меморіальному музеї Івана Петровича Котляревського і ця виставка стала подією культурного життя Полтави, адже подібні вернісажі – велика рідкісність у нашому місті. За останні 25 років можу пригадати лише іще одну – заслуженого художника України Івана Новобранця у великій виставковій залі ПХМГМ ім. М. Ярошенка. Ця виставка присвячена пам`яті відомого кобзаря, майстра з виготовлення кобзарських інструментів Миколи Будника. Цього року виповнюється 25 років як він відійшов у засвіти, залишивши по собі київський кобзарський цех. Про це нам розповіла ведуча презентації Валенина Скриль, старший науковий співробітник цього закладу культури.
Професійні братства незрячих співців – кобзарів і лірників – колись діяли по всій Україні. Ті, хто пройшов традиційну науку, несли в народ думи, історичні пісні і псальми; побутові речі гралися й співалися тільки принагідно. Традиційне кобзарство завжди було народною правдою і совістю, зберігаючи й передаючи далі усну історію України, дбаючи про народну мораль і батьківські звичаї, розносячи вісті про історично важливі події сьогодення. І постійними супутниками епічних співців були кобзи, бандури, ліри… Але якщо перші два інструменти були переважно поширені на Лівобережній, або Гетьманській Україні, то ліру знає вся Україна.
Куратором виставки став архітектор, кобзар, лірник, майстер декоративно-прикладного мистецтва, автор досліджень з історії кобзарства Назар Божинський, якого добре знають полтавці, як чудового виконавця старовинних українських дум просто неба, до речі на презентації він прекрасно виконав «Думу про Марусю Богуславку». Пан Назар у своїй творчості поєднує традиції та сучасність, відроджує звучання давніх інструментів. Він доклав зусиль до визнання кобзарсько-лірницької традиції національною нематеріальною спадщиною України та внесення її до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Ми вперше на заході почули гру на старосвіттськійї бандурі Дмитра Радченка, студента 1 курсу Києво- Могилянської академії, члена Кобзарського київського цеху. На початку заходу він майстерно зіграв і заспівав твір «Подякуйте Христу-Пану».
Отож подякуймо цеховим майстрам і кобзарям сьогоденним – вони зберігають і дарують нам тисячолітню історію, істинну народну музику і променисто-сонячні бандури, кобзи, ліри…
Прислухаймось до них – давніх і сучасних: усередині кожної чути безперервне відлуння Традиції.
Дуже вдячні керівництву музею, науковим співробітникам за надану нам можливість побути на цьому прекрасному заході..
Оксана Кравченко , член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар