Жив-був чоловік, який принципово не дзвонив першим.
Беріг свою гордість і чекав.
Рік, два, три...
Він чекав на її дзвінок із впертістю, що межувала з божевіллям.
А вона тримала оборону на іншому кінці міста й щиро вірила: справжньому чоловікові не потрібні підказки.
Він просто бере й кохає.
Підсумок: обоє мовчали.
Телефон мовчав десять років.
Уявіть собі — десять років тиші!
На одинадцятий рік він все-таки набрав її номер.
Ризикнув.
Почув сухе «Абонент недоступний» — і зітхнув з полегшенням.
Бо за десять років він так і не придумав, що сказати.
А вона так і не зрозуміла, що хотіла б почути.
Сьогодні вони живуть у різних країнах.
Він одружений з тією, яка дзвонить першою.
Вона одружена з тим, хто не чекає, а просто приходить.
Обоє щасливі, закривши цей дурний гештальт.
Мораль?
Гордість — це не про кохання.
Це про те, що вам обом було лінь підключити безлімітний тариф.
Тож, якщо ви все ще на когось чекаєте — підніміть слухавку.
Безкоштовні вхідні дзвінки давно винайшли.
А ось друге життя в комплекті не видають.
Альбіна Діденко, користувачка бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар