Ліричні роздуми Ганни Биховець. Сторінка сьома

Тема самотності, взаємовідносин в сім’ях глибоко розкривається в творі італійського автора Паоло Джордано "Самотність простих чисел".  Дівчинка Аліче та хлопчик Маттіа з дитинства зазнали непорозуміння дорослих.

Сім’ї для них стали чужими і штовхнули в безодню самотності, а також сприяли тому, щоб вони стали не такими як усі. Ці дві самотності зустрілися дітьми і покохали одне одного. Але у них настільки не прості долі і самі вони настільки відрізняються від інших людей, що паралельні прямі їхнього життя ніяк не можуть зійтися. Це вічна жага один одного і вічний стах бути відкинутими. Востаннє Аліче намагається з’єднатися з коханим - генієм математики, але їй заважає внутрішній страх. Це майже у В.Федорова:

"Влюбленных шумно 

  Легок воз, 

  Зато любовь влюбленных тихо -

  Как горе - горькое без слез,

  Как боль, болящая без крика.

  Таюсь, 

  Молчу,

  Боюсь наскучить,

  Иным признанье -  трын-трава,

  Меня же долго будут мучить

  В груди застрявшие слова."

Анотація до книги "Самотність простих чисел" справедливо визначає, що це надзвичайно зворушливий роман про любов і самотність. Ну а ще додам, що про зовсім непростих, не таких, як усі, головних героїв. 

Твір Деніела Кіза "Квіти для Елджернона" опублікований в 1966 році. Це твір про трагедію як людей з деякими розумовими відхиленнями, так і геніїв. Чарлі в результаті наукового експерименту перетворився в недоумкуватого генія. Сіра, однакова маса людей жорстко не сприймала і трохи недоумкуватого і геніального Чарлі. Це твір пронизливої психологічної сили. Що було для Чарлі краще? Коли глумилися над ним нерозумним, чи коли не сприйняли його геніальність? Але хто сказав, що "моя тьма хуже твоего света"?

Чому ми такі жорстокі, непримиримі, заздрісні до тих, хто не такий, як усі, хто виступає з нашої шеренги однакових людей?