субота, 8 січня 2022 р.

«Щастя грішми не вимірюється…»

Продовжуємо цикл замальовок, нарисів  «Моя Полтава - мої роки і спогади» нашої сучасниці Оксани Кравченко.

Тетяна Вітряк, директор Полтавського академічного обласного театру ляльок, лауреат обласної  літературно-мистецької премії ім. І. П. Котляревського у  номінації «Театральна діяльність», належить до тієї кагорти полтавців, для яких не існує неможливого. 

Вона кожного вислуховує, шукає шляхи вирішення проблем. Це щира і відкрита, довірлива до людей, навіть незнайомих, жінка. Вона проста у спілкуванні, жива людина, до якої не треба записуватись на прийом. Позаду нашої землячки Тетяни Володимирівни - півстоліття бурхливого та яскравого життя у Полтаві. 

«Перші спогади у мене 2-х річного віку, - розповідає Тетяна Володимирівна. -  Ми тоді жили на Кобищанах, у провулку Глибокому. Із мамою ходили гуляти в музей Панаса Мирного.  У ті роки якраз  асфальтували вулицю цього письменника. Моя мама Галина Павлівна під серцем тоді носила молодшу сестричку. Коли народилася Оленка, то обоє батьків працювали, а бабусь та дідусів в Полтаві не було. Галина Павлівна була газозварювальником на заводі і ходила в одну зміну, а батько  Володимир Миколайович - токар  - у іншу. Коли мама зранку бігла на роботу , то з нами сидів батько і навпаки, адже вони працювали позмінно. Але щодня деякий час я була за старшу  вдома, няньчила сестричку. Моє дитинство , фактично, пройшло на садибі прозаїка, бо жили неподалік. Коли пішла у перший клас у школу № 8, що носила   його ім`я,  то нас у вересні вчителька повела у цей музей. Мені було нецікаво слухати екскурсовода, бо все знала,  тому  я з іншими дітьми побігла до ставка і там гралася. Наступної днини була виховна година, на якій,  після уроків, розбирали нашу поведінку в музеї. Всі заходи шкільні проходили у цьому музеї. Ми ставили сценки за творами Панаса Мирного. Так у моє шкільне дитинство увійшов самодіяльний театр».

Ким тільки не мріяла стати наша краяна в дитинстві.  Коли ще не вчилася у школі - лікарем, бо лікувала ляльки. У молодших класах - вчителькою.  У старших почали вивчати іноземні мови і захотіла бути перекладачем із англійської, і стюардесою. Однак це були дівочі мрії. Після восьмого класу  почала навчання у спеціалізованому професійно-технічному училищі № 31. Тут,  у 1988 році отримала кваліфікацію перукаря. Із  липня 1988 по жовтень 1989 року працювала в Полтавському міськпобуткомбінаті перукарем широкого профілю.  Потім працювала завідувачем перукарні на території заводу ГРЛ ( газорозрядних ламп). Першими підлеглими стали чоловічий та жіночий перукарі та дівчина -  манікюрниця. Це був період суцільних дефіцитів… « Кінець 80-х пов'язаний із перебудовою Михайла Горбачова, тоді іще не було купонів. Я  мала  перший оклад 36 рублів. Саме такою була і  моя стипендія  в училищі.  Але тоді існували «чаєві» і ми, маючи постійну клієнтуру,  заробляли більше, аніж на офіційній роботі.  У  жіночій моді  - переважно  начісування, чолка нерухома над чолом, її навіть вітром не здувало. А ще локони модні, тому раз на три місяці до нас приходили дівчата на поновлення хімічної завивки. Для роботи нам видавали одеколон у трилітрових банках, який використовували при голінні чоловіків. Фасування не було. А робітникам  заводу - технічний спирт. От молоді хлопці бігали до нас і міняли 2 банки  того спирту на 1 банку одеколону. Це був одеколон  під назвою «В політ», із приємним ароматом». - Поділилася пані Тетяна.

Із жовтня 1989 по червень 1994 року працювала обмотувальником елементів електричних машин на Полтавському електромеханічному заводі «Електромотор», була бандажувальником двигунів. На конвеєрі йшли мотори, а вона обмотувала дроти в середині них скловолокном. Нині ця технологія ніде не використовується. Виконували план, працюючи у три зміни. Це виробництво у радянські часи не вважалося шкідливим.  А скловолокно, просякнуте малими часточками скла, схоже на скловату. Коли поспішали, то всі пальчики були порізані ним… Маленькі часточки потрапляли у дихальні шляхи людей, а скло не виводиться із легень. Тому були часті хвороби у людей, але ходили працювати навіть із температурою, бо конвеєр не буде чекати. Невідомо скільки і  як   працювала б тут, але доля розпорядилася інакше. Вийшла заміж за Олександра і в 1989 році пішла у декретну відпустку за дочкою Іриною. Тетяна Володимирівна   не гаяла часу, у період 1990-1993 років навчалися у Харківському фінансовому технікумі за спеціальністю «Фінанси». Має   кваліфікацію бухгалтер-фінансист. Коли з’явилася вакансія головного бухгалтера Центру охорони та досліджень пам’яток археології Управління культури Полтавської облдержадміністрації, то на цій посаді проробила 8 років.  Пізніше перейшла на державну службу, працювала начальником відділу економіки, обліку та звітності управління культури Полтавської облдержадміністрації. Має 9 ранг державного службовця п’ятої категорії.  Із 2003 по 2004 роки навчалася у Полтавській державній аграрній академії і отримала базову вищу освіту за напрямком підготовки «Економіка і підприємництво» та здобула кваліфікацію бакалавра з обліку. У 2004-2006 роках навчалася у магістратурі цього вузу і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» та здобула кваліфікацію магістра. Проект Тетяни Володимирівни присвячено питанням розвитку культури на селі. Т.В.Вітряк запропонувала внести зміни у формульний розрахунок міжбюджетних трансферів ( державні гроші на фінансування) для закладів культури на селі. Це не було теорією. Вона цей проект застосувала в роботі, коли працювала начальником відділу економіки, обліку та звітності управління культури Полтавської облдержадміністрації, а ще заступником головного бухгалтера та головним бухгалтером Полтавського міського будинку культури,  заступником директора Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя. Свої пропозиції направляла до Міністерств фінансів, економіки та культури України, і частково вони були враховані під час затвердження формульного розрахунку…

Продовження цієї історії читайте у наступному випуску циклу.

Оксана Кравченко член НСЖУ та МСПУ


Немає коментарів:

Дописати коментар