Мовчазні, горді й прекрасні,
Усі земні докори марні —
з безмовності виріс їхній сад.
Немов свічки липневого полудня,
граціозно стоять на пагорбі.
І туман, пам’ятаючи про їхню велич,
дарує ласку втомленій землі.
Немає образи в ошатних бутонах,
немає злоби в живій палітрі.
Де інші тікали назад,
мальви у вічність дивляться над травою.
Альбіна Діденко, читачка бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар