Продовжуємо цикл нарисів полтавки Оксани Кравченко «Моя Полтава - мої роки і спогади».
Влітку у відділі мистецтв Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського проходила друга персональна виставка художника-монументаліста Анатолія Блошенка. Володимира Кравченко, координатор проекту, багато років дружила з родиною Блошенків, тому такою хвилюючою і пристрасною була її розповідь про нелегкий життєвий шлях митця.
«Анатолій народився в селі 13 рота, а нині Калинове, що на Луганщині. Коли йому виповнилося 2 роки - померла мати, а коли 2.5 роки - розпочалася війна. За ним доглядала старша сестра. Батько двічі одружувався і в нього було дві мачухи. Малював з раннього дитинства. Під час навчання у школі, робив такі гарні картинки, що мачуха дарувала їх своїм родичам та друзям».Анатолій Михайлович свого часу закінчив семирічну школу, Харківське державне художнє училище, а потім Харківський художньо-промисловий інститут (факультет інтер'єру і обладнання). Після закінчення вузу, йому пропонували роботу в Чернівцях та Харкові, але він із дружиною поїхав до Полтави, бо тут обіцяли житло, а для нього з маленьким сином це стало вирішальним. Але обіцянки залишилися обіцянками. Вони втрьох роками жили у кімнаті гуртожитку. Там народилася донечка Наталка. Працював на Полтавському виробничому комбінаті художником-монументалістом творчої кваліфікації. У бригаді Василя Коркішка, члена НСХУ, він створив сотні монументальних творів, які багато десятиріч слугували окрасою сіл та містечок нашого краю. У 1974-1990-х роках вони мозаїкою прикрашали автобусні зупинки на трасах Київ -Харків, Полтава - Диканька - Опішне - Гадяч, Полтава - Котелька, Пирятин - Лохвиця, Опішня - Сорочинці. Його дружина Світлана виявилася бойовою жінкою, стомившись від очікування, вона поїхала у Київ і довго оббивала пороги міністерства. Згодом подружжя мало трикімнатну квартиру на Алмазному, де Анатолій Блошенко мешкає і нині.
Ретроспективна виставка була умовно поділена на три частини. Це ескізи монументальних робіт, де переважають сині, коричневі та жовті тони, як ностальгія за минулим. На них зображені колоски, лани, комбайн, жнива. Це все прославляло хліборобську працю наших земляків. Друга частина виставки - графічні портрети, виконані олівцем. Серед них і студентські малюнки. На почесному місці - портрет дружини Світлани. Серія творів у жанрі ню, техніка сангіна. І показані нові картини великого розміру, релігійної тематики, які в Полтаві демонструвалися вперше, як наприклад, «Всесвітній Бог», «Народження православної віри».
У 2011 році наш земляк познайомився з громадою Рідної Української Національної Віри (РУНВіра). Це нова монотеїстична релігія. Через малювання колишній комуніст прийшов до Бога. На його картинах присутній барвінок, як символ життя, і оберіг та спаситель тризуб.
Анатолій Михайлович підкреслює: «Я не малюю смерть, я прославляю життя! Тому на верху в картинах ви побачите наш тризуб. Це знак - талісман, що приносить щастя. Це символ перемоги над смертю». Нині його донька і зять та три онука живуть за кордоном. Запрошують жити до себе, але пан Анатолій не збирається залишати батьківщину. Тут усе рідне, тут могили дорогих людей і чужина ніколи на старості років не стане ненькою.
Оксана Кравченко член НСЖУ та МСПУ
Анатолій Блошенко нині практично забутий митець. Дуже добре, що Оксана Кравченко пише про таких талановитих людей, скромних і чесних перед собою і суспільством. Я був на виставці, цікаво різні жанри і релігівйна тематика...
ВідповістиВидалитиБудь ласка, вкажіть джерело до запозиченої світлини (афіші до виставки А. Блошенка).
ВідповістиВидалитиАнатолій Блошенко - цікава людина, я познайомилася з ним на виставці у обласній бібліотеці. Хочу поздорповити Вас, шановні автори блогу, з тим, що вчора дізналася про передрук цієї статті у інтернет-виданні в Італії. Мешканці Риму, які вже багато років як покинули Україну, зацікавилися цим митцем і його релігією. Деякі з тих, хто прочитав передрук цього матеіріалу, захотів приїхатим до України, після закінчення війни, і побувати у Полтаві, щоб особисто поспілкувавтися із Блошенком. Одне непевне, бо ми знаємо, що війна не закінчиться у 2022 рпоці, і невідомо чи через 5 років.Отож чи доживе до такої зустрічі пан Анатолій... СВпасибі пані Оксані, що написала про таку людину.
ВідповістиВидалитиМи читаємо блог бібліотеки вже 3 роки. Добре, що він такий різножанровий і про різне, що відбувається у нашому місті, Україні. Про Блошенка ми ніколи не чули. Якби не ваша стаття, то й не знали б, хоча все життя прожили в Полтаві, і тут народилися ми з чоловіком і наші куми та свати, наші діти та онуки.Те, що тут опубліковано - це - гарні ліки і цікаві для пенсіонерів від стресу, що постійно йде на нас із екранів телевізорів. Дивитися оте жахіття, де одна смерть, просто неможливо без пігулок. А у Вас тут щось добре і радісне. Читаємо із друзями і душа відпочиває. Спасибі автору матеріалу за розповідь про таку самобутню людину, яка перемогла себе, свій біль від втрати і радує людей своєю творчістю. і
ВідповістиВидалити