“Провісниця незалежності рідної України»

Літературна спадщина української письменниці-емігрантки Докії Гуменної довгі роки була під забороною. І тільки на початку двохтисячних років в Україні почали видавати твори письменниці. На сьогодні у фонді  бібліотеки-філіалу № 5 є два твори «Хрещатий Яр» та «Дар Евдотеї». За словами Д.Гуменної,  її доля «не має нічого індивідуального, а повторює долю тих, що народилися в період перед революції і перейшли те, що було всім».

Народилася Докія Кузьмівна Гуменна в селянській родині 23 березня 1904 р. в Жашкові, що на Київщині (нині Черкащина). Дід із батькового боку був хліборобом, мати, Дарія Кравченко, походила із збіднілого шляхетського роду. Закінчила педагогічну школу, навчалася в Інституті народної освіти, вступила до спілки селянських письменників «Плуг».  Після появи  нарисів про життя і побут  перших сільськогосподарських комун на півдні України та на Кубані на Д. Гуменну посипалися громи партійної критики у пресі, на письменницьких та партійних зборах . У березні 1932 року її вилучили з „Плуга“, перестали друкувати. «Куркульська письменниця», «куркульська агентка в літературі», «класовий ворог», «наклепниця на радянський лад» - звичні ярлики, якими «мітили» в 30-х рр. усіх, хто тільки насмілювався висловитися проти генеральної лінії партії. Причому, такі звинувачення лунали на її адресу з уст самого С. Косіора, писали про неї центральні московські газети «Известия», «Правда», одне слово, здобула вона «всесоюзну популярність». Дивно, як тільки письменниці вдалося вижити в тих умовах. 

Невідомо, як би склалася подальша доля Д. Гуменної, але почалася Друга світова війна. Письменниця залишається у Києві, налагоджує стосунки з членами Спілки українських письменників. Вона зблизилася з Оленою Телігою, друкувалася в журналах «Літаври», «Нові дні», «Засів». Що стає з митцем в умовах німецької окупації? Докія Гуменна відповіла на питання вичерпно.

Роман-хроніка "Хрещатий Яр" – твір про життя окупованого німецькими військами Києва 1941 – 1943 років. Цей роман Докія Гуменна назвала й хронікою, оскільки правдиво й реалістично відтворила в ньому калейдоскоп подій того часу, деталі окупаційного побуту,життя звичайних людей . Наскрізна проблема роману-хроніки Докії Гуменної – доля України, спроба відновлення втраченої державності, визначення місця й ролі українського народу між двома тоталітарними системами. Після виходу «Хрещатого Яру» на письменницю посипалося чимало звинувачень з приводу того, що книжка не відповідає «героїчним» настроям воєнного Києва. «…ідеалізація заколисує солодким сном, а тут треба знати, як боротися, з ким і проти кого. Бо узавтра можуть повторитися ці самі помилки, і знов через ідеалізацію та вимріяні ідеали, які перекреслює груба і страшна дійсність».

В 1943 році, тікаючи від радянських репресій, змушена була емігрувати на Захід. Деякий час проживала в Словаччині, Австрії та інших країнах Європи, а в 1950 році переїхала до США. З собою в дорогу Докія Гуменна взяла усі свої рукописи. 

У США  з’явився широкомасштабний мемуарний твір"Дар Евдотеї. Іспит пам'яті" (Торонто, 1990),  у якому авторка без прикрас описала своє життя. «Тепер, переглядаючи на екрані пам’яті, дивуюся, як я все те витримала». Авторська манера Д.Гуменної є лаконічною, до незручності відвертою. ЇЇ непримиренний, інколи й конфліктний тон завдавав чимало клопоту як у житті, так і в літературній творчості. Вона критично оцінювала не лише оточення, а й себе. Микола Хвильовий, Микола Зеров, Наталія Забіла, Володимир Маяковський, Марія Пригара, Борис Антоненко-Давидович ,  Київ, Харків, Москва, Турменістан, літературна праця в стіл, без надії на публікації, заробляння на кусень хліба вишивкою, працею в археологічних експедиціях – калейдоскоп , що складається в картину життя Докії.

«Реальне – оцей день, оця хвилина, що ось зараз стане «минулим». Радій нею! Вона – єдина реальність…»