понеділок, 10 січня 2022 р.

«Щастя грішми не вимірюється…». Частина 2

Цикл «Моя Полтава - мої роки і спогади» нашої активної читачки Оксани Кравченко продовжується у січні.
 Ми ведемо розповідь про 5 років праці директора Полтавського академічного обласного театру ляльок Тетяни Вітряк… Далі їй довелося працювати заступником директора  у  музично-драматичному театрі імені Миколи  Гоголя, коли закінчувалася реставрація його приміщення. Вона перейшла на роботу у театр на запрошення  директора Олексія  Миколайовича Андрієнка. Було дуже багато таких питань стосовно вводу в експлуатацію. Тричі відкривали приміщення, перерізали червону стрічку. Коли це робили вперше, то не було свого світла. Фірма завезла своє обладнання вночі і ми відкрили, а потім вони все познімали і забрали. Поступово почали завозити театральне і монтувати. Допомагали тодішній губернатор Олександр Удовиченко і мер Олександр Мамай.  Всі питання швидко вирішувалися. Так,  лише за одну ніч перед відкриттям поклали асфальт навколо театру. Коли театр запрацював у звичайному режимі, то її запросили працювати до обласної філармонії, приміщення якої не функціонувало після пожежі. «Тут  була два роки заступником директора. Робота велася у двох напрямках - стаціонарні майданчики у театрі Гоголя, Міського будинку культури та на  виїзд по всій області. Саме тоді заступник директора філармонії Василь Амвросійович Пилипенко запропонував акцію «Майстри мистецтв - трудівникам села», - сказала пані Тетяна. 
П`ять років тому  перемогла на конкурсі на заміщення  вакантної посади директора театру ляльок. «Мені запропонувала взяти у ньому участь  тодішня заступник начальника Управління культури Полтавської обласної адміністрації Валентина Володимирівна Вождаєнко», - уточнила Тетяна Вітряк. Оскільки вона реформатор і новатор, то розпочалися зміни. По-перше,  робота із волонтерами, зокрема, із Наталією Святцевою, заслуженим журналістом України. Їздили на Донбас. Показували в  Новій та Старій Авдіївці казку «Колобок», а ще  у притулку для дітей, що залишились без батьків, у місті Покровську. Потім у Славянську - «Різдвяну ніч» -  для дорослих , «Вередливе зайченя» -  для дітей. Зміни відбулися й у плані загального планування репертуару. З`явилися вистави для малюків до трьох років. Найменшим нашим глядачем став хлопчик, якому виповнилося чотири місяці,  а старшому - чотирнадцять на виставі «Колискова для сніжинки»... «Ця вистава  є моїм дипломним проектом як режисера-постановника  під час навчання у Харківському національному університеті мистецтв 
ім. І. Котляревського, котрий закінчила із відзнакою. - додає Тетяна Володимирівна. - Вистава інклюзивна, на неї приходили діти з аутизмом, синдромом Дауна. Після такого досвіду, створили  проект «Простір можливостей», щоб адаптувати та соціалізувати дітей з вадами  у громаду, і подали до Українського культурного фонду та виграли грант у 2019 році. Сюди залучили  чимало фахівців із інклюзії, театрознавців, психологів…  Харківська режисерка  Юліта Ран поставила виставу-подорож  «На хвилі», що  перемогла у Всеукраїнському фестивалі-конкурсі «Гра», який засновано Національною спілкою театральних діячів України, у номінації «Краща  дитяча вистава». Наш соціально-мистецький проект мав великий резонанс на Україні.» Іще один напрямок - це вистави для дорослих, завдяки креативному і талановитому режисеру Ніко Лапунову, котрий за два роки в театрі створив три вистави, масштабні за режисерським рішенням, декораціями, костюмами,  таких ніде не має,  - «Леді у лавандовому», «Крабат - учень чаклуна», «Великий льох».
 Неможливо не згадати про перемоги театру. Це Міжнародні фестивалі театрів  для дітей у Тунісі в 2017 році, У Королівстві Марокко в м. Таза у 2018 році. А  на Всеукраїнських щорічно: «Світ ляльок» - Житомир,  «Лялька - забавлянка» - Кропивницький, «Лялькова веселка» - Запоріжжя, «Лялькові обереги» - Івано-Франківськ¸ »Коломийське представлення» - Коломия, «Мереживо казкове» - Черкаси¸ »Кришталева лялька» - Миколаїв, «Кришталеві вітрила» - Херсон. Ми стали учасниками фестивалів сучасних театрів, як , наприклад,  у місті Гадячі, що засновано Міністерством культури України, також «Під шапкою Гугуце» в Молдові ( м. Кишинів) та 6 дипломів на Всеукраїнському огляді-конкурсі театрів ляльок «Прем`єри сезону 2019 -2021».
«Я щаслива жінка: маю живих батьків, здорову сім`ю, дітей та онуків. Щастя грішми не вимірюється. Для мене в житті важливо все: прем’єра в театрі, перший дзвоник для онуки… Із цих миттєвостей складається моє життя, моє щастя.  Моя онука Мілена  виросла в театрі, знає усі наші вистави. Дівчинка відвідує сучасні ігрові кімнати, я з нею ходжу. Якось прийшли до однієї з таких. За загорожею лежали різнокольорові кульки. Я не залізна, залізла з онучкою туди. Було смішно з дитиною лежати поряд.  А люди побачили нас… Багато уваги приділяю онукам Мілені та Олексію, бо мій зять Олексій змушений працювати на двох дітей.  1 вересня  2021 року з Міленою була на її першому дзвонику у ЗОШ № 11 у мікрорайоні Браїлки. І, як бабуся,  воджу її до школи». - підсумувала пані Тетяна. А ще сказала, що не вміє відпочивати.  Максимум, коли є вихідний, то їде з чоловіком на дачу у Нові Санжари. Там ліс і тиша, чисте повітря, а ще -  гриби і бджоли. Чоловік Олег, із яким прожила понад 30 років, займається пасікою…
Оксана Кравченко член НСЖУ та МСПУ


3 коментарі:

  1. Знаємо пані Тетяну, не лише талановмту, А Й ПОРЯДНУ ПОЛТАВКУ. Спасибі журналістці, що напмсала про Т.В. Вітряк.

    ВідповістиВидалити
  2. Це перший матеріал про директора Полтавського театру ляльок. Ми читаємо і порівнюємо долю землячки з долею героїнь фільму "Москва сльозам не вірить". ЖАЛЬ, ЩО У НАШОМУ МІСТІ НЕМАЄ І НЕ БУЛО КІНОСТУДІЇ. АДЖЕ ЦЯ ПУБЛІКАЦІЯ - ОСНОВА ДЛЯ СЦЕНАРІЮ ФІЛЬМУ ПРО ТЕТЯНУ ВІТРЯК. СПАСИБІ ЗА РОЗЛОГИЙ МАТЕРІАЛ.Доля сучасниці цікава і сама людина, наділена моральними чеснотами, що така рідкісність у людей при владі. Приємно читати було всією родиною.

    ВідповістиВидалити
  3. Часто ми не знаємо талановитих і чесних людей, котрі працюють поряд із нами, щоб нам і дітям нашим жилося трохи веселіше. Ця історія про шлях від робітниці до директорки театру - гарний приклад досягнення поставленої мети для нашої молоді,яка розчарована і депресована, для тих, хто не бачить майбутнього у рідній державі. Треба побільше публікувати таких історій про успішних жінок,які всього досяли своїхми руками і розумом, а не платили, щоб сучасниці мали кого ставити у приклад своїм донькам, ученицям і студенткам.

    ВідповістиВидалити