Випадкові Наречені (книжка)

Так, хтось знайомий з авторкою Крістіною Лорен?

Якщо так, звякніть.

Ні?

Що ж, коротко опишу.

Насправді це не один автор, а цілих два.

Крістіна окремо, Лорен окремо.

Дві подруги і колеги одночасно.

Пишуть любовні романи в тандемі.

Першу книжку я прочитала в далекому 2018 році.

Тоді це була серія про Прекрасного Покидька, Незнайомця і Гравця.

Відтоді дівчата тотально завоювали серця і увагу читачів до своєї творчості і продовжують постійно радувати новинками!

Цього разу я прочитала поодиноку книжку в їхньому написанні, звану як "Випадкові Наречені".

Про що вона?

Про дівчину - песимістку і хлопця - оптиміста.

Ем, когось мені це нагадує, якщо брати до уваги дівчину.

Таємничо посміхаюся.

Сам сюжет побудований на тому, щоб знайти розуміння один до одного.

Приймати себе такими якими ми і є.

Полюбивши не тільки достоїнства, а й недоліки.

З цим, як ми вже розуміємо, завжди відбувається лажа.

Ну гаразд, ок.

Рухаємося вперед.

Перегортаємо сторінку.

Відкидаємо ниття.

Головна героїня Олівія не вірить у те, що буде щаслива.

Кохана.

І взагалі по життю вона завжди невдаха.

Я ж кажу, що когось це мені дуже нагадує.

Олівія є сестрою-близнючкою Амі.

Та виходить заміж за молодшого брата, головного нашого з вами ж героя.

Ітан, повна протилежність своєму братові.

І також Олівії.

Він вічний позитивчик, оптиміст і взагалі хлопчик лапуська, якого хочуть зжерти бабульки біля підворіття.

Трохи нудотний, на відміну від героїні токсика.

Протилежності притягуються, еге ж бо !

Цілих 5 років вони уникали одне одного.

Вона йому дуже сподобалася, але через песимізм вони не могли і зійтися.

Я так розумію, треба сильно "прикидатися", що любиш усіх навколо і нікого не хочеш огріти по голові, і той самий тобі зробить пропозицію руки та серця, якщо, звісно, виживе... що ж, беремо на замітку!

Всесвіт все одно зв'яже вас узами щастя.

Навіть якщо песимізм відкидатиме оптимізм, останній однаково потягне за собою і зробить того більш-менш радісною подією на все життя, що залишилося.

Як гарно сказала.

Сама собі дивуюся.

До чого ж я шалена.

Люблю іронію.

Чорний гумор.

Ось тут прям справжня, пай-дівчинка.

З цукровою пудрою, кислинкою посередині.

Де ж ти, мій нудотик?

Токсик втомилася сьорбати чийсь мозок.

Книжку (не) рекомендую, якщо у вас усе добре.

Читати тоді, коли абсолютно розчарувалися в коханні.

Точніше в її відсутності.

Витяг із книжки:

"Зрештою, щоб добре подбати про інших, потрібно, перш за все, подбати і про себе."

І не посперечаєшся!

                                   Альбіна Діденко, читачка бібліотеки