"І моя краса, якою б вона не була, для єдиного чоловіка, для мого коханого."
Знову і знову я читаю українську письменницю Дарину Гнатко, від якої не можу відійти ні на крок, її книжка "Проклята краса" мене зачарувала!
Таке відчуття що я дивлюся фільм.
Це Дар.
Талант.
Цілком заслужена нагорода авторки, де вона вважається золотим письменником серед українських читачів.
І мені в радість буде познайомити моїх гостей, які читають мої ж думки, відгуки на книжки/фільми - різних національностей з українською авторкою.
Творчість Дарини Гнатко заслуговує на особливу увагу.
Це друга книжка яку я прочитала за один вечір.
Авторка спіймала мене у свої тенета, повторюся це талант!
Сама ж книга "Проклята краса" розповідає про дівчину Анну, яка мешкає в Полтаві, яку Господь наділив дуже красивою зовнішністю.
Але вона не рада цьому.
Як то кажуть:
"Не народись вродливою, а щасливою!"
Спочатку в неї закохується одружений чоловік Павло, у якого двоє дітей і заради неї він готовий покинути свою сім'ю.
Фу, таким бути!
Дівчина проти.
Але чоловікові пофіг на дітей, на дружину. Не дивно, хоч і сумно.
Сподобалася баба, які проблеми?
А жінці потім виношувати дітей, виховувати і бути з ними до кінця життя свого.
Але бувають же винятки з правил.
Я (не) дуже упереджена, на щастя.
Головна героїня не знає, що таке любов справжня.
Пристрасть, само собою.
На своєму шляху зустрічає ще одного бабія чергового на ім'я Коля, і водночас людину, яка стане її Коханням на все життя - Діму.
Я це до чого веду?
Не все відразу дається.
Спочатку бабії, нехлюї, козли псують нам життя, але саме через таких чоловіків, ми - жінки вже й починаємо цінувати ніжність, турботу, надійність простих хлопців.
Ось як.
Значить дяка бабіям, що навчили нас любити не зовнішність.
Також нехлюям, що показали важливість цінностей для себе особисто.
Спасибі і козлам, що вони є на цьому білому світі.
Ну і підніму тему щодо жіночого аб'юзу.
Дівчата, як би вам не було складно, якщо навіть і прив'язані ви до мужика, будь ласка, бережіть свою психіку.
Мені було боляче читати в книжці одну сцену, водночас упізнаючи і саму себе в поведінці дружини, яку кинув чоловік-бабій заради іншої дівки.
Дружина забула про те що є в неї двоє дітей.
Забула що є мамою.
Це сумно.
Що на першому місці завжди стоїть самолюбство і піднесення Ідеалів, а не любов до наших дітей.
Мужик завжди піде.
До іншої.
До іншого.
Ніхто його не втримає.
Та й на йух нам такий?
Діти ж наша віддушина.
Вони найкраще, що є в Житті.
Спасибі за це чоловічій статі.
Все інше на наших жіночих тендітних плечиках тримається.
Матусі, любіть своїх дітей!
Ви чудові і прекрасні дівчатка.
Кожна зі своєю індивідуальністю.
Неповторністю.
Шармом.
Не оцінив один мужик, оцінить обов'язково інший.
Полюбить і нікуди, ні до кого не відпустить.
Геть відчай.
Книгу я раджу всім.
Приступаю до третьої книги, цього ж автора.
Цікаво же пише !
Альбіна Діденко, користувач бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар