Вони зустрілися в інтернеті, де обличчя відполіровані до блиску, а світло лягає за правилами.
Профілі — як вітрини: акуратні фото, короткі біографії, пара вдалих жартів.
Листування йшло легко: спочатку про погоду, потім про фільми.
І раптом дві фрази зчепилися — «Ти справді без фотошопу?» — «Невже і тут бувають красиві люди без фільтрів?»
Так уже повелося в нашій Україні, що на останні місяці року припадає чи не найбільше різноманітних жіночих свят: великомучениць Параскеви , Катерини та Варвари.
Найзнаменніше свято – свято великомучениці Катерини. Користувачам бібліотеки цікаво було дізнатися історію цього свята.
В одній долині жили два майстри.
Романтик щодня виходив з палітрою і розфарбовував вулиці: дахи в блакитне, паркани в пурпурне, річку — в тон золота.
Він муркотів під ніс і залишав на одязі плями фарби, немов медалі.
Мудрець був інший: приходив з тонким пензлем, маленьким компасом і блокнотом.
Він креслив по землі тонкі срібні лінії — рівні, тихі покажчики, які знали, де безпечно перейти міст, де краще поставити будинок.
Продовжуємо публікувати матеріали волонтера Оксани Кравченко із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Сьогодні розповім вам, мої читачі, про проєкт "Гумор на війні".
До 122-ї річниці з нагоди відкриття відкриття пам`ятника Івану Петровичу Котляревському у Полтаві відбувся на садибі веселого мудреця з Іванової гори цікавий і повчальний захід у просторі "Натхнення".
До річниці трагедії у читальній залі книгозбірні організували книжкову виставку-інсталяцію.
Показ експозиції розповідає, чому Голодомор є геноцидом та привертає свою увагу можливістю більше дізнатися про ті страшні події в житті України.
Автор близько 90 романів та повістей, виданих більш ніж 30 мовами мільйонними тиражами, письменник зі світовою популярність, майже ніколи не давав інтерв’ю, за життя про нього не було написано ні одної монографії, факти з відкритих біографічних джерел скупі та неточні.
Історія про самовпевненого Берті Аркрайта, якого дотепно провчив досвідчений капітан Малу, влаштувавши йому через своїх підлеглих – Гансена і Гарівела приємні зустрічі із найжахливішими людьми Соломонових островів: людожером Сумасаї, який полюбляв мֹ’ясо білих «тільки якщо вони не хворі», «а то якось з’їв і хворого», від чого у нього «живіт багато болів», також із страшним Аукі «справжнім чортом» і малолітнім кухарем Ві-Ві, який регулярно отруював їжу своїм білим хазяям і нагодував Берті отруєною яєчнею… Але, не зважаючи на це, Берті вижив. Вижив, щоб стати людиною над якою страшно реготали усі страшні Соломонові острови.
Євген Чумак, користувач бібліотеки
.jpg)
Продовжуємо публікувати матеріали волонтера Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Поговоримо про те, як сприймають глядачі виступи Полтавського академічного симфонічного оркестру на прикладі моєї команди, до складу якої входять переселенці іх різних областей України та полтавці.
Війна, економічні виклики та зміни в повсякденному житті залишають глибокий відбиток на емоційному стані українців. За останніми результатами опитування, проведеного в межах програми ментального здоров’я "Ти як?", майже половина громадян — 47% — визнають, що перебувають у стані високого рівня стресу.
.jpg)
Вона завжди ставила свічку у вікно.
Не тому, що хтось чекав на неї, а тому, що їй самій хотілося знати: чи є ще куточок світу, який зігрівається від її світла?
Свічка горіла рівно, з м'яким гудінням, ніби в її полум'ї жив маленький осінній вулик — теплий, густий, з запахом воску і пряних трав.
Люди йшли повз по своїй тривожній вулиці.
.jpg)
Переступивши поріг читальної зали бібліотеки – філії № 5, відразу потрапляєш ніби в інший світ – світ яскравих фарб. Та це й не дивно, на тебе дивляться соняхи. Барвисті, теплі, яскраві та незвичайні. У вернісажі позитиву книгозбірні представили свої роботи вихованці студії образотворчого мистецтва «Веселка» Будинку культури с. Розсошенці, Щербанівської ТГ.
Це – не просто квітка, це – символ української землі, символ сонця і життя, жовтогаряче диво.
Сонячного осіннього дня в читальній залі бібліотеки-філії № 5 зібрались поціновувачі народних страв. Українська національна кухня з давніх часів відзначалася великою різноманітністю з високими смаковими й поживними якостями. Про національні страви з яскраво вираженими традиціями присутнім розповіла завідуюча етнографічним відділом Полтавського краєзнавчого музею ім. В.Кричевського Марія Пісцова.
З 27 жовтня по 2 листопада в Україні проводиться Тиждень української мови. В ці дні проходять заходи, які популяризують українську мову в нашій країні та за кордоном.
Наша бібліотека також доєдналася до цієї вагомої акції: користувачі із задоволенням прослухали інформхвилинку «Крилаті вислови в українській мові», передивилися відепрезентації власного контенту, провели мовознавчу гру.
Автобус повільно втягнув вулицю в себе.
Всередині все наповнилося приглушеними звуками і зміщеними плямами світла.
За лівим вікном дивилася маленька дівчинка: вона тихо постукувала пальцями по складці сидіння, іноді наспівувала собі під ніс і проводила кінчиком пальця по запітнілому склу.
За правим вікном сиділа доросла жінка, зібрана і стійка.
Одна дівчинка вважала себе заздрісною.
Ця думка не тиснула на неї — скоріше ставила питання: звідки в ній ця тяжкість, якщо серце сповнене життям і відкривається світу, немов інструмент, готовий зазвучати?
Багато знайомих, ховаючи свою заздрість за мішурою статусу і блиском ввічливих фраз, говорили про це. Їхні погляди ковзали по ній не з цікавості, а з звички порівнювати — як холодні палички диригента, що міряють її ритм.
Продовжуємо публікувати матеріали волонтера Оксани Кравченко із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади».
Ми всі хочимо бути здоровими і в старості зберігати міцне тіло і розум. От цьому і присвячено підрозділ проєкту «Бути собою». В рамках якого члени моєї команди зустрічаються з психологами-практиками, соціальними працівниками, істориками, бібліотекарями, косметологами і візажистами…
.jpg)
Продовжуємо публікувати матеріали нашої читачки і волонтера Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади».
Члени моєї команди люблять відвідувати майстер-класи, бо це прекрасна профілактика хвороб старості і приємне проводження часу в колі однодумців. Навички, які ми тут маємо нам стають у пригоді. Нещодавно проведено майстер-клас по створенню корзинки із сухоцвітами з Марією Джупій, керівником гуртка «Квітникарство», що працює при ПОЕНЦУМ.
Продовжуємо публікацію матеріалів волонтера Оксани Кравченко із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади».
Протягом 4 –х років повномасштабної війни моя команда відвідує найрізноманітніші заходи в проектах авторської програми. Проекти змінюються щороку, їх наповнення теж. Цього року працюють 29 проектів. Нещодавно ми побували на оригінальному заході, де були красиво поєднані мистецтво (образотворче та музика) і література.
Кажуть, щоб пізнати країну, читайте її романи. Щоб пізнати Америку наприкінці 20 сторіччя, читайте Джона Апдайка. «В моїх книжках про повсякденне життя звичайних людей, - стверджував письменник, - значно більше зв’язку з сучасною історією, ніж у підручниках і спеціальних дослідженнях з даного предмету».
Народознавча подорож, якою повела осіннім сонячним днем користувачів бібліотеки-філії №5 Катерина Штепа, привернула увагу до особливостей та цікавинок історії нашої Батьківщини.
У кожного лева, що поважає себе, зазвичай є свій прайд левиць — незрівнянних і досконалих.
Там він піклується про них, виявляє знаки уваги і допомагає позбутися депресії та нудьги.
Але одного разу він зустрів ящірку.
Невисока і хитра, з лусочками, що ловили світло як крихітні дзеркальця, вона рухалася швидко і майже безшумно.
Її пильні очі і миготливий язик досліджували світ. У кожному стрибку вгадувалася готовність до пригоди.
Євген Чумак, користувач бібліотеки
ЇЇ ціна – нуль, але вона багато чого варта. Вона збагачує тих, хто її приймає і не збіднює тих, хто її дарує.
Вона триває лише мить, але пам’ять про неї залишається назавжди.
Ніхто не є таким багатим, щоб обійтися без неї і нікого не збіднюють, а тільки збагачують її наслідки, особливо в цей тяжкий для нас час.
Вона створює щастя в домі, заохочує до добрих справ і є ознакою дружби. Вона – відпочинок для стомлених, світло для зневірених, сонячний промінь для засмучених і найкращий засіб від неприємностей.
Продовжуємо публікацію матеріалів волонтера Оксани Кравченко із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади».
Моя команда побувала на ювілейній персональній виставці Лариси Лукаш під назвою «Стан моєї душі». Ларису Лукаш, члена НСХУ, творчість якої на ниві декоративно-прикладного мистецтва є енциклопедією сучасного мистецтва, настільки вона різножанрова, різні техніки і стилі, знаю давно. Тут представлені твори: батик, акрил, пастель, колаж. Всього 83 творчі роботи полтавської художниці. Це сіт фантазій та мрій, жінки щирої та відкритої світу.
І знову в нас в бібліотеці психолог Дмитро Медвєдєв. Дмитро продовжив роботу з користувачами. Він розпочав цикл лекцій за темою «Запобігання насиллю в родині. Конфлікт з повагою. Емпатія і співчуття».
Кожен з присутніх отримав розуміння , як працює конфлікт, коли треба зупинитися та знання про емоції, які беруть участь у конфліктах і суперечках. Лекція цікава для тих, хто вважає себе занадто співчутливим і емпатичним, або навпаки не відчуває співчуття; для тих хто хоче навчитися ставити кордони і м’якше проходити конфлікти.
Чекаємо наступної зустрічі 4 жовтня о 15 годині у бібліотеці-філії № 5.
Якими діти народжуються ні від кого не залежить, але в наших силах зробити їх хорошими через правильне виховання.
Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини. З родини починається шлях до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до навчання. У вихованні дитини відбивається вся організація життя сім’ї: працьовитість, духовне багатство, моральна чистота. Які б якості батьки не намагалися розвивати в дитині, головне – будувати виховання на любові.
Її звали Агафія Завидна, але вдома лагідно - Гапочка. Це ім′я намагалися забути, стерти з афіш, газет. Але вона – реальна і надзвичайна.
Агафія Родіонівна Завидна народилася в 1890р. (за іншими даними в1884р.) в с.Сулицьке, нині (передмістя Нікополя) – легендарна українська циркова артистка, борчиня і важкоатлетка, котра здобула світову славу як найсильніша жінка.
Книга Сари Дессен «Безсоння для двох» - це прониклива історія про дорослішання, пошук себе, про ті безсонні літні ночі, які надовго залишаються в памя‘ті. Авторка вкотре доводить, що вміє говорити з підлітками просто, щиро і з повагою до їхніх почуттів.
Головна героїня Одін – розумна і трохи замкнута дівчина, яка звикла бути «ідеальною донькою», але всередині сповнена сумнівів і запитань. ЇЇ літні канікули у батька відкривають перед нею новий світ: незнайомі люди,нове місто г головне – нові емоції. Особливо зворушує її зв‘язок із Ілаєм, хлопцем, який, так само, як і вона, не може спати вночі – через власні втрати і переживання. Разом вони вирушають у серію нічних пригод, які допомагають Оден зрозуміти себе, знайти справжніх друзів і дозволити собі жити на повну.
Продовжуємо публікувати матеріали волонтера Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади». Поговоримо про сучасне мистецтво нашого краю.
«Країнами та континентами» назвав свою персональну ретроспективну виставку лікар-реабілітолог, лікар мануальної терапії, фотохудожник, художник, літератор, волонтер Ігор Лотиш, якого я знаю вже понад 30 років. Пан Ігор лікує тіло і душу, і важко сказати що в нього виходить краще.
В центрі сюжету - Берті Вустер, небіж лорда Якслі, а також, на свою біду, чотирьох тітоньок - одна з яких його любить (Делія), інша терпіти не може (Агата), а ще дві з ним, взагалі, не розмовляють (Джулія та Елізабет).
Добрий, люб’язний «але дещо недалекий» Берті постійно потрапляє в різні комічні ситуації, здебільшого пов’язані із намаганням тітки Агати зробити з нього «корисного члена суспільства» шляхом одруження.
