Марсіанин (оповідання)

"Я те, що я є, беру те, що дається."

Відкриваю для себе письменника Рея Бредбері.

Читаю оповідання "Марсіанин".

І розумію!

Мені не те що подобається, імхо.

Я вбираю як губка нову інформацію для себе.

Класика все ж таки краща за нове покоління.

Не в образу до когось.

Рей Бредбері чудовий фантаст.

Його не переплюнути, та й не варто.

Чим чіпляє сама історія "Марсіанин"?

Самотністю ззовні.

Людина приходить у цей Світ одна.

Йде також/теж одна.

І навколо цього одинака збираються, накопичуються, як грязьова маска, такі самі брудні засранці (тобто, одинаки), які бажають переробити на свій манер картину Світу того Всесвіту, який абсолютно не вписується в правильну картину Світу того Всесвіту, де ми з вами і живемо.

Кожен у своєму віконці і зі своїми дверима.

Наше бачення того Світосприйняття, в якому зараз мешкаємо, на короткий час як гості, тобто, взагалі не збігається з тими стандартами на думку чиїхось "довгожителів", зрозуміло?

Мені, так.

"Але як відмовитися від того, про що ми так мріяли, нехай це всього на один день, і він потім зникне, і порожнеча стане ще нестерпнішою, темні ночі - ще темнішими, дощові ночі - ще сирішими... Позбавляти нас цього - однаково, що спробувати вирвати в нас шматок із рота..."

Із цим складніше буде!

Головний герой втратив сина.

І досі не звик зі своєю трагедією.

Підсвідомо шукає схожого хлопчика.

І ось його розум підносить "подарунок", з'являється син з того світу.

Або планети.

Сама істота не має прив'язаності ні до кого.

Як ось у нас, у людей зі своїми емоційними гойдалками.

Істота з легкістю переходить з однієї сім'ї в іншу, змінюючи вигляд багаторазово і без страху.

За фактом це фантазія, що видається за дійсність.

Копія не має нічого схожого з оригіналом.

Але батько відмовляється приймати реальність такою, якою вона і є, адже там багато болю і суму, коли у вигаданості: всі живі, здорові, поруч і під боком.

Істота надовго не затримується в тілі хлопчика, і її "знаходять" уже інші точно такі самі вбиті горем батьки, цього разу за донькою.

Батько хлопчика хоче повернути собі свого ж "сина", намагаючись вмовити різними способами й умовляннями, зовсім не замислюючись над тим, що й істоті стає некомфортно в одному й тому ж тілі, житті й місці.

Вона вільна як Мрія.

Звідси уривок:

"Провидінню не ставлять запитань. Якщо дійсність недоступна, чим погана тоді мрія? Нехай я не та, яку вони втратили, для них я навіть щось краще - ідеал, створений їхньою мрією."

Мрія сьогодні одна, завтра інша і навіть наступного разу не знаєш що ще загадаєш.

Все мінливе і розважливе.

Як Думка і Вчинок.

Вона і вмирає, не зумівши "правильно" виправдати людське ставлення.

Один до одного, до себе.

Зникаючи звідусіль.

 Від усіх.

Стаючи нічиєю і зруйнованою у Темряві.

"Уздовж усього шляху - переслідуваний і переслідувачі, мрія і мрійники, дичина і - пси. Уздовж усього шляху: несподіване відкриття, блиск знайомих очей, вигук напівзабутого імені, спогади про давні часи - і зростає, зростає юрба, що біжить по його слідах."

Прочитайте цю розповідь, можливо, вам буде це цікаво, корисно і своєчасно.

Дякую, мрійники і марсіани.

Всього доброго.

Альбіна Діденко, читачка бібліотеки