"Взагалі ж дивовижна річ - серце людини, і такі воно в собі потаємності й глибини приховує, що ти й сам часом не відаєш, що маєш у серці своєму."
Ну і знову здрастуйте!
Читаю книжку від Дарини Гнатко з цікавою назвою "Притулок семи вітрів" і розумію наскільки все життєве в історії головних героїв Григорія та Палажки.
Різних і нещасних.
Взяв силою.
Вона не злюбила.
Ще сильніше зненавиділа.
Пан і кріпосна.
Злий і добра.
Взагалі одне одному не підходять.
Але на той час, страшний, як і зараз, чоловіки-багатії плювати хотіли на своїх рабинь.
Палажка любила Микиту.
Бравого козака.
Майбутнього свого чоловіка і батька спільних їхніх дітей.
Не судилося їм бути разом, убив пан її коханого.
Одержимим став.
І домігся таки свого.
Змусив полюбити Палажку себе.
Це жахливо.
Де постійне сексуальне насильство починає набувати романтичного характеру.
І це далеко навіть не стокгольмський синдром.
Просто людина робить усе для того, щоб зламати, придушити і під себе переробити безневинне створіння, яке було народжене для істинної Любові.
Не смертельної і не задушливої.
Дівчина думає, що її серце полюбило цього дивного чоловіка, але за фактом вона просто змирилася і дозволила самій думці так думати.
Народила сина красивого.
І зіткнулася з новою неприємністю.
Тепер уже з суперницею своєю.
Яку привів у дім коханий її чоловік, для одруження тобто.
За статусом і гроші ж до грошей ідуть.
Катерина любила Григорія.
А той мав молодшого брата Яна і любив Катю.
А його любила Маша, давня подруга дитинства.
А Машу любить Паша, конюх прекрасний.
Немає взаємності ніде.
Усі дозволяють себе любити.
Страждають.
Душу роз'їдають.
Гублять і вмирають у грішних поневіряннях.
Дуже трагічний сюжет у цій книзі.
Біль не зникне, якщо не полюбиш своє серце без жодних презирств.
Взаємної, безумовної любові, насамперед до себе з усією повагою.
Альбіна Діденко, читачка бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар