Продовжуємо публікацію Оксани Кравченко, нашої активної читачки і волонтера із багаторічного циклу «Полтава – мої роки і спогади».
Сьогодні поговоримо про видатного фотографа Полтави, який впродовж півстоліття знімає наше місто і не пропустив жодної важливої події в ньому. Це фотолітописець нашої історії.
Нещодавно моя команда побувала на персональній фотовиставці Сергія Назаркіна під назвою «Чорне і Біле» у виставковій залі літературно-меморіального музею Володимира Короленка. Ця виставка особлива, адже вона влаштована з нагоди 70-ти річчя автора. Цей вернісаж є ретроспективним і показує всю творчу родину фотохудожника з великої літери. С. Назаркін дуже любить чорно-білі фотографії, більше за кольорові. Як кажуть англійці, колір додає ще один вимір. Тож коли робить чорно-білі знімки, то нема цього “кольорового виміру”, тоді краще видно емоції людини, її реакції, настрій… Хтось думає, що це дуже легко створювати чорно-білі світлини. Але для цього фотограф має багато що вміти: працювати зі світлом, композицією, обробкою, відчувати характер, настрій моделі.
Всі чорно-білі знімки, представлені у виставковій залі музею, мають широкий діапазон тонів і сильний контраст, що підтримує інтерес глядача до кадру. Портрети розповідають нам історію людини чи тварини в одному кадрі, фіксуючи деталі і вираз обличчя. Тут ефективно використані світло, тіні і контраст. Для Сергія Олександровича чорно-біла зйомка залишається дуже поважною. Зрештою, ми кольорову фотографію сприймаємо не завдяки лініям, а завдяки кольоровим плямам. Це кольорові шапки, одяг та й обличчя. А чорно-біла фотографія — це графіка.
Подивіться на чорно-білі портрети виставки Сергія Назаркіна – вони залишаються поза часом, розповідаючи нам історію людини в одному кадрі, фіксуючи деталі і вираз обличчя, передаючи її внутрішній світ, настрій і глибину почуттів. Розглядаючи чорно-білі жанрові сцени, я ловила себе на думці про те, що світ без зайвих кольорів здається якимось більш справжнім. Бачиш, якою різною може бути чорно-біла фотографія: як сильною та потужною, так і м’якою та ніжною; як таємничою й інтригуючою, так і світлою та романтичною. Недарма чорно-біле фото залишається найпопулярним напрямком у фотографії як такій, бо дозволяє зосередитися на формі й суті зображення, не відволікаючись на колір.
Ця виставка є історією власних фото, через призму прожитих років. Виставка в музеї Володимира Короленка є не лише одкровення художника, який звичайну фотозйомку перетворив на високе мистецтво, а й вболівання за історичну спадщину нашого міста, збереження його історичного обличчя. Фотовиставка жива і вона про життя. Про життя, яке вже минуло, про час. Світлини також живі, вони змушують задуматися про те, що ми багато чого не помічаємо у житті - живого і класного. Можливо, у когось ця виставка викликала ностальгію за “старими добрими” часами, для когось стала невеличкою подорожжю до світу монохромної фотографії, яка сьогодні модна. А для нас вона стала зустріччю зі справжнім мистецтвом.
Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар