Втіх, чистих радощів криниця…
«Це була рідкісно обдарована людина. Музикант, співак, художник, літератор, блискучий педагог, улюблений наставник кількох поколінь школярів, душами яких він володів безроздільно» - писав видатний український перекладач Василь Мисик про свого товариша та вчителя Аркадія Казку.
Аркадій Васильович Казка, представник «Розстріляного відродження» 1920-х рр., прожив зовсім не казкове життя. Батько поета любив спів та музику, цю пристрасть до пісні перейняв і син. Закінчив Чернігівське реальне училище де заприятилював із Павлом Тичиною, разом відвідували «суботи» Михайла Коцюбинського. Навчався в Київському комерційному інституті, але через скрутне матеріальне становище повернувся до Чернігова. Працював креслярем у земській управі, викладав співи та українську мову в сільських школах Київщини і Дніпропетровщини, в Одесі.
За вікном на нас чатують Простір, Час.
Розляглась безмежностей зловорожа пітьма.
Не один десь світ в очах і зорях згас –
Але хай живе життя з старими й дітьми!
Архів Казки загинув під час Другої світової війни. Лише в 1965 році у збірнику «День поезії» В.Мисик опублікував низку творів свого вчителя. А в 1989 році побачила світ книжка Аркадія Казки «Васильки».
Трагічну долю письменника висвітлено в документальної повісті Олександра Шугая «Крапля сонця у морі блакиту», що зберігається в фонді внутрісистемного обміну Центральної бібліотеки.
Немає коментарів:
Дописати коментар