Продовжуємо публікацію матеріалів волонтера Оксани Кравченко із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади».
15 листопада моя команда побувала на омріяному концерті¸ присвяченому Танго. Що означає слово «танго»? 1957 року історик Рікардо Родріґес Молас дослідив мови привезених до Аргентини рабів, що в більшості своїй належали до етнічних груп Конго, Гвінейської затоки та південного Судану, і знайшов у них слово «танго», яке означало «місце зустрічі» і вживалося, як в Африці, так і в колоніальній Америці.
Від ведучих концерту Полтавського академічного симфонічного оркестру Аліни Синяговської та Павла Романова ми дізналися, що Аргентинське танго – це парний танець який бере свій початок з 1890 – х роківі з містечка Ріо де ла Плата, найпоширеніший у містах Буенос-Айрес (Аргентина) та Монтевідео (Уругвай). Цей танок через зовсім маленький проміжок часу став відомим у всьому світі. Раніше аргентинське танго знали як танго кріолло або креольське танго.
Танго – це танець який поєднує в собі зливання двох культур : європейської та африканської. З самого початку існування аргентинське танго вважалось просто танцем для душі чи підняття настрою, професійно ним ніхто не займався. Хоча в Буенос Айресі для цього танцю було виділено один день коли всі бажаючі і любителі виходили на вулиці і мали можливість насолодитись під відкритим небом танго досхочу, цей день називався – «День аргентинського танго». Та в 20-му столітті любителі об’єднались та вирішили поділитись своїм захопленням з Європою, танцівники та оркестр з Буенос Айресу почали подорожувати . От таким чином танго дійшло і до нас. Вперше аргентинське танго європейці затанцювали в Парижі, тоді в Лондоні і Берліні, а потім вже й в інших великих капіталістичних країнах. Після чого почали відкривати школи та студії в яких вже професійно вивчали мистецтво цього популярного танцю. 1874 року було задокументовано перше андалузьке танго, створене в Аргентині, яке набуло всенародного поширення. Йдеться про «El queco» («Ель Кеко» (арготизм на позначення борделю)) андалузької піаністки Елоїзи де Сільви, яку визнано першою жінкою-композитором танго, до своєї смерті 1943 року вона написала більше ста пісень, серед них і декілька танго.Ненпросто було танцю В Європі. У 1913 році європейські газети писали про те, що кайзер Вільгельм II заборонив своїм офіцерам засоромлювати форму, наближаючись, за словами журналіста, “низькопробній чутливості негрів і метисів”. У 1914 році Паризький архієпископ обіцяв відлучити танцюючих від церкви. Святий престол також неодноразово виявляв занепокоєння щодо цього питання. Все закінчилося тим, що в 1924 році в бібліотеці Ватикану перед Папою Пієм XI виступила аргентинська пара. Правда, вони танцювали під танго “Аве Марія” (до речі, головний інструмент танго – бандонеон – спочатку призначався для виконання духовної музики), на партнерці була спідниця до п’ят, а партнер уважно вибирав фігури. Такий танець Папа не міг не схвалити, і питання про його припустимість і моральність було закрите. А з 2003 року в Буенос-Айресі щорічно проводиться Всесвітній танцювальний чемпіонат із танго, в якому пари змагаються у двох категоріях — «сценічне танго» і «салонне танго». Ми слухали мелодії, що зачіпають найглибші ноти серця, у виконанні Полтавського академічного симфонічного оркестру, під керівництвом Єлізара Пащенка.
Розповіли нам ведучі і про бандонеон. Ідеться про німецький інструмент, винайденню якого варто завдячувати Гайнріху Банду [es] у 1846 році. Німецька фірма-виробник Alfred Arnold Bandonion, заснована 1911 року і відома під абревіатурою «АА» («подвійна А»), стала найулюбленішою серед ла-платських музикантів. Включення бандонеону, а згодом і фортепіано, радикально видозмінили музичний акомпанемент ансамблів і оркестрів танго, які доти складалися з флейти, скрипки та гітари. До цього включення звук танго був жвавим і стрибучим, що досягалося завдяки флейті. Проте відтак флейта почала зникати з танго, а гітара відійшла на другий план.
Народжене в передмістях Буенос-Айреса наприкінці ХІХ століття шалено еротичне танго в Європі спершу з’явилося в Парижі – як екзотична новинка. Але дуже швидко мода на цей пісенно-танцювальний жанр поширилася всім континентом.
У Галичині законодавцем моди на «легку пісню», зокрема й пісню-танго, був Львів. На театральних вечірках, балах, вечорницях, перед показом кінофільмів звучала жива музика у виконанні невеличких оркестриків чи «ревелєрсів» – вокально-інструментальних квартетів, що виконували твори розважального жанру. Починаючи з 1920-х років, в Галичині поширився модний у той час в Європі жанр ревю (ревії). Ревю – це театрально-музична вистава, яка складалася з окремих номерів, поєднаних однією темою. Перше українське ревю «Біг пес через овес» було поставлене львівським театром малих форм «Золотий усміх» в листопаді 1931 року. Поширення танго серед українців Галичини було не тільки виявом моди чи захоплення красою мелодії. Нерідко українські композитори свідомо творили пісні на мелодію танго, аби стримати і врівноважити наступ аналогічного польського культурного продукту. Тому українське танго нерідко не тільки еротичне й ліричне, а ще й патріотичне. У міжвоєнному Львові у жанрі «легкої пісні» працювали музиканти Володимир Тритяк, Богдан Весоловський, Орест Курочка, Ярослав Барнич, «ранні» Євген Козак, Анатолій Кос-Анатольський. Я слухала ведучих і згадувала улюблену з дитинства пісню »Гуцулка Ксеня», написану у ритмі танго.
Українське танго має свої унікальні історію та стиль, які поєднують в собі елементи традиційної української народної музики та культури з мелодіями танго. Ба більше, українське танго є невід’ємною частиною духовного становлення української нації. Це надає українському танго особливого колориту й привабливості для слухачів та танцюристів. Сьогодні українське танго є популярним жанром серед українських музикантів та артистів. В новому столітті сучасні виконавці танго поєднують традиційне українське танго з елементами сучасної електронної музики. Такі гурти, як «Dakha Brakha», «Mandry», «Запасний гравітаційний пульс», «Esthetic Education» та інші продовжують, за прикладом Богдана Весоловського й вітчизняних авторів, виконавців танго минулого, поєднувати у своїх піснях українську народну музику із жанром танго, створюючи самобутній музичний продукт – українське танго.
Сьогодні, як на початку ХХ ст., ми потребуємо в музиці Танго, складнішій та зухвалішій, глибшій і бурхливішій, аніж вальс. Танго – це витонченіший і динамічніший танок, створений із імпульсів та зупинок, неочікуваних поз та цікавіших позицій, більш артистичний та літературний, танок, що є пластичною та динамічною інтерпретацією музики, написаної найчастіше в мінорі та виконуваної в меланхолійній тональності, насиченою гармонійною журбою, та пристрастю, напруженої, як нерв, поезії.
Щоб організувати такий концерт потрібно чимало зусиль, але стільки щастя та емоцій воно подарувало людям різного віку, то воно точно того варте! Дякуємо керівництву Полтавського акдемічного симфонічного оркестру за свято вічної музики Танго.
Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар