"Дай вам Бог ніколи не зрозуміти. Повірте, іноді душевні муки бувають набагато жахливіші за біль, який може відчувати наше грішне тіло, і біль у серці пече сильніше за найстрашнішу рану."
Кременчуцька письменниця Дарина Гнатко відкриває нову історію для нас читачів, ім'я якої "Гніздо Кажана".
Про що вона?
Про кохання, зрозуміло.
Але і з часткою містики, релігії та трішки езотеризму.
Не плутати з еротизмом!
Сюжет книги такий.
Колись давним-давно був хлопець, який сильно вірив у Бога, але наполовину поклонявся і Дияволу.
Зло взяло гору.
Він закохався в дівчину, багату і красиву.
І щоб їй відповідати, за статусом так-то, вирішив продати остаточно душу Дияволу.
Повністю відвернувшись від Бога.
Перетворившись при цьому на справжнього Чаклуна.
Де від рук його вмирали люди.
У тому числі дівчата, якими він грався і викидав як непотрібну річ.
Ніхто не міг його вбити.
Сильний був і стояв за Дияволом.
Отримавши бажане (одружившись з тією дівчиною), він не припиняв і далі знущатися з неї вже на вимогу того Диявола.
Через деякий час його стратили.
Спалили українські козаки.
Помстившись за смерть однієї з дівчат.
Дух того чаклуна переселився в одну з його родичок.
Онучки вже.
Наші дні.
Головна героїня мусить вийти заміж, оскільки їхня сім'я на межі розорення, і мати шукає гідного кандидата на роль чоловіка, а там спонсора всіх їхніх забаганок.
Дівчина опирається цьому шлюбу.
Але мати є мати.
Спробуй поперечити.
Знаходять таки.
Буржуя.
Зате при грошах і бабах.
Героїні байдуже, аби мати відстала.
Наречений везе майбутню дружину і тещу в один маєток під назвою "Гніздо Кажана", і там починають коїтися дивні речі.
Гаснуть свічки.
Виють пси.
Голоси доносяться здалеку.
Там головна героїня і закохується по-справжньому, в кузена свого нареченого.
Господаря того ж маєтку.
Між ними виникає взаємна симпатія.
І далі справжнє кохання навіки-вічні.
Але
пам'ятаєте, про духа того чаклуна?
Він, як і раніше, живий і бажає тепер помсти.
Головною якої для нього і стає героїня.
Далека родичка одного з українських козаків, який убив його плоть тоді.
Він "живе" в онучці своїй, керуючи нею на свій розсуд.
Онука ж закохана у свого кузена ж, і як ми розуміємо тут пахне інцестом.
Пізніше виявиться, що дух її діда вселився в неї, з тієї причини що не була хрещеною.
А ви як думаєте, дорогі колеги і читачі, чи правильно батьки чинять, що з народження починають хрестити дітей своїх?
Адже я, наприклад, православна, але не дуже дисциплінована парафіянка.
Хтось сказав, що "церква в серці", і погоджуся з цією тезою, але от чи впливає сам обряд освячення на життя надалі?
Взяти ще самогубців, вони від народження освячені, але за канонами православних церков таких людей не відспівують, оскільки ті загубили свої душі за власним бажанням, знову ж таки подвійні стандарти.
Тут винна точно релігія?
Чи упередження нарівні з забобонами?
Книжка з хеппі-ендом, духа повністю "відмолили" і звісно не обійшлося без смертей другорядних персонажів, наші головні герої остаточно знайшли спокій, а там довге, покірливе життя.
Книги Дарини Гнатко завжди мають успіх.
І явно не тому, що тут кохання, а найпопулярніші і найважливіші теми для всіх, хто відчуває на даний момент внутрішній стрес.
Дякую за прочитання до кінця.
Сподіваюся з'явився інтерес!)
Всім добра.
Альбіна Діденко, читачка бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар