Жінка, у якої диплом про
вищу освіту та звання кандидата біологічних наук, життя якої було пов’язане з Полтавським,
тоді іще державним сільськогосподарським
інститутом, де вона працювала на педагогічній ниві, стала одним із найвідоміших
керівників громадської організації художників Полтави - творчого товариства
«Художник», при Полтавській обласній організації Українського фонду культури –
як це взагалі можливо? Інна Лосєва (Пушкарьова) настільки вільна думками і
почуттями, що створювала умови для розвитку кожного члена цієї організації. У
цьому була сильна сторона її керівництва. Можливо, це заслуга освіти, характеру
і темпераменту полтавки, а можливо просто таланту бути красивою жінкою. У
товаристві було двоє кандидатів наук і залишилося двоє - Леонід Колєсніков та
Інна Лосєва (Пушкарьова). Вони обоє займалися педагогічною діяльністю. Інна
Володимирівна викладала у Полтавському, тоді іще сільськогосподарському інституті.
23 липня 2001 року Полтавський державний сільськогосподарський інститут
реорганізовано в Полтавську державну аграрну академію. Інші члени представляли
мало не всі професії ХХ ст., від теслі до міліціонера. У кожного своє бачення,
смак, забаганки. Майже половину членів товариства складали чоловіки. Художники - люди
з непростою долею і часто складним характером. Ох і непросто було жінці знайти
ключик для кожного. Проте за 30 років свого керування підібрала… Завдяки своїй
наполегливості та таланту організатора за декілька років вона створила потужну
творчу групу однодумців, а назва товариства стала відома на весь світ. Адже сьогодні
члени цієї організації живуть і працюють на всіх континентах.
Вперше я побачила пані
Інну у творчому товаристві «Художник» влітку 1990 року. Вона розвішувала картини на стінах виставкової
зали для нової виставки. Нас іще не познайомили, а мене зачарувала фігура полтавської Афродіти і
зовнішній вигляд, де ідеально поєдналися
одяг, аксесуари та зачіска і макіяж. Інна Володимирівна тієї днини, як і
в подальшому, була сама елегантність. А бути елегантною жінкою - це не тільки
вміння красиво і стильно одягатися, це ще й виховання, і хороші манери, і
правильна побудова відносин з оточуючими, і поведінка в суспільстві, і
благородство, і вишуканість. Стати справді елегантною досить непросто,
адже досконалою доведеться бути у всьому, та й самоконтроль повинен бути
високим. Пані Інна всі ці роки відчувала елегантність, вона жила нею. Вона уміла самостійно конструювати та шити одяг, розробляла прикраси, які неможливо купити не лише в Полтаві, а й в Україні. У будь-якому стилі виглядала
неперевершено. Кожний день я слідкувала за
мистецтвом бути Жінкою, зустрічаючись з Інною Лосєвою (Пушкарьовою). Цікаво,
дивовижно і захоплююче. Жодний керівник Полтави не виглядав на врочистостях так
стильно, як пані Інна за ці 30 років.
На колективних виставках у 90-х роках я бачила картини пані Інни, де ясність і тиша
розлиті у пейзажі. Таких пейзажів було мало за роки Радянського Союзу. У її живописних творіннях було щось глибоко
українське. . Природа в творах Інни Лосєвої (Пушкарьової) проста і відкрита в своїй реальності. Інна Володимирівна писала різні
пори року. Мені запм`яталося літо. Її картини ранкової літньої природи виглядають досить заворожуюче і привабливо для людського ока.
Сонце, що сходить висвітлює все навколо своїми ласкавими і теплими променями. Трава, кущі - все це покривається прозорою росою.
Іноді у творах над
усім нависає легка і прозора пелена туману. Свіжа досвітня прохолода
поєднується з рідкісними поривами ранкового вітерця. Небо ще не сяє своєю
звичною блакиттю, а тимчасово покрито невеликими білими хмарками, які
розійдуться відразу ж після того, як зійде сонце. Всюди тиша, звуків практично
немає.
За всі роки свого правління
вона не організувала жодної своєї персональної виставки у виставковій залі,
тоді як керівники інших творчих організацій митців тільки й влаштовували свої
персональні виставки, до того ж по
всьому місту. Це теж характеризує пані Інну, показник відповідальності і моралі
творчої людини .
За ці десятиріччя пані Інна дала мені багато цінних порад. Адже вона, як наш класик Ліна Костенко, вважає, що якщо віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом. Якось пані Інна розповідала про три риси характеру, що обов’язкові для жінки. Завжди залишатися леді, коли трапляється невдача, нагадувати собі, що потрібно тримати лице та з рівною спиною виходити з неприємних ситуацій. Ніколи не пізно вчитись. Найкращий комплімент для жінки – це те, що вона розумна. Сучасна жінка не ідеальна, вона справжня, тому нетреба заганяти себе під загальні шаблони і стандарти. Я вдячна долі, що познайомила мене з такою особистістю і подарувала три десятиріччя спілкування.
Оксана Кравченко член
НСЖУ, МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар