Квіти її життя

 Лариса Назаренко полюбляє малювати квіти. Це я помітила, ще коли вперше побачила її живописні картини у коридорі Полтавської обласної філармонії. Наприкінці минулого століття там постійно проходили виставки полтавських живописців.

У неї були на вернісажі пейзажі та квіти. А познайомилися  ми через декілька років у приміщенні творчого товариства «Художник», членом якого вона тоді була. Потім жінка вийшла з цієї громадської організації. Пані Лариса енергійна, рухлива, постійно в динаміці, просто живчик, що світиться радістю. Я запам’ятала її квіти, ні на кого не схожі. Вона знайшла себе у квітковому живописі Полтавщини. І це дуже приємно, бо у наш час так багато плагіату у всіх сферах: мистецтві, літературі, а особливо в науці…

Квітковий живопис має своє коріння в Стародавній Греції. За словами Плінія Старшого, цей жанр живопису почався тоді, коли живописець Павсія намалював квіткову гірлянду, щоб справити враження на кохану Глікеру. Незалежно від його точного місця походження, в стародавньому світі панував квітковий живопис, хоча в основному він служив елементом декоративного оздоблення стін. Потім він перетворився на мистецтво, пов’язане з релігійними творами, оскільки квіти вважалися одними з найбільш крихких і прекрасних Божих дарів людству. Квіти пані Лариси, що я бачила на виставках у Полтаві, сприймаються глядачами як символи чистоти, вишуканості і гармонії. Ця художниця використовує у своїх роботах кераміку, поєднуючи її з квітами.  

Вона пише й пейзажі, часто відвідує пленери. Створює і портрети. Іноді - народні картини. Головною героїнею пейзажів майстрині є Полтава. Вона стала  для  пані Лариси  творчою студією, натхненницею. Тут  нашарувалися особисті життєві події і найсильніші враження. Художниця не втомлюється милуватися красою нашого міста у різні пори року, у різні часи доби. Художниця ніби запрошує здійснити прогулянку мальовничими полтавськими вуличками, зеленими парками та квітчастими скверами, зазирнути у затишні дворики старого міста, помилуватися краєвидами Ворскли, позасмагати на пляжах, насолодитися теплом літнього дня та тишею міста у вечірніх вогнях. Саме тому творчість сучасниці викликає почуття ностальгії, солодкого смутку за тим, яким воно було колись, однак й нині лишається рідним і дорогим кожному полтавцю.

Був час, коли землячка працювала за кордоном. За запрошенням художньої галереї «Сонет Маркмезі» у Стамбулі вона працювала в Туреччині, де створила 45 живописних полотен. Писала творіння в українській тематиці. Так народився твір «Україночка». 

Любов і захват, які переповнюють майстриню, барвистими фарбами заряджають таким же настроєм і почуттями глядачів її виставок. Шанувальники творчості Лариси Назаренко  тонко підмітили, що вона натюрморти перетворює на портрети, в яких проглядають характери кожної квітки. Жінка  бачить, відчуває природу, квіти, бо то - стан душі, її покликання. Щиру посмішку, яку зберегла з дитячих років, полтавська  майстриня зараз продовжує дарувати глядачам на виставках через свої картини.

Цією замальовкою з натури я закінчую розповіді про членів ТТ  «Художник». Я сподіваюся, що його члени будуть влаштовувати свої персональні виставки у місті, так ви, шановні читачі бібліотеки-філії № 5, матимете змогу ознайомитися з творчістю цієї дружної талановитої команди під керівництвом Інни Лосєвої (Пушкарьової). Адже карантин триватиме не вічно. Ми його поборемо! Отож до нових зустрічей у нашому місті, де живе стільки талановитих людей! Про них я й хочу вам розповідати далі, адже наш цикл «Полтава- мої роки і спогади»  продовжується. Ще нам  рано ставити крапку і  прощатися! Попереду розмова про педагогів, науковців, не позбавлених талантів. До нових зустрічей.

                           Оксана Кравченко, член НСЖУ, МСПУ