Життєдайна сила жінки

 

Ми продовжуємо цикл нашої читачки Оксани Кравченко "Полтава - мої роки і спогади". 

"Кожна жінка нагадує мені квітку. Моя сучасниця Тетяна Сівкова - це букет різноманітних квітів і трав, лікарські властивості яких важко недооцінити.

28 років вона була янголом-охоронцем творчого товариства «Художник», що працював при Полтавській обласній організації Українського фонду культури, і, за сумісництвом, заступником директора цієї громадської організації. Вона професійний екскурсовод, історик і художник-живописець, а за покликанням - психолог. Її ніжні живописні квіти у мене й досі  стоять перед очами. Приємно, що перша персональна виставка мініатюр  цієї панни стала частиною мого проекту у Полтавській обласній бібліотеці для дорослих, де три полтавки представляли свою творчість у відділі мистецтв. Я написала про неї у 4-х збірках прози.

Із дитинства люблю розумних людей, спілкування з ними приносило і приносить задоволення, бо у них можна навчитися багато чому, що не написано в книгах. На жаль їх так мало зустрінеш у ХХ1 столітті в Полтаві. І щаслива від того, що познайомилася у виставковій залі з панною Тетяною, це було 25 років тому. Ця енциклопедичних знань полтавка, у якої очі святяться, наче зорі, допомагала і допомагає людям розкрити і проявити той вимір внутрішньої глибини, що  є в нас, для усвідомлення себе. Пані Тетяна, непомітно для самої себе, стала одним із порадників у творчому товаристві «Художник» і доброю феєю. Так, вони ще іноді зустрічаються у нашому техногенному світі.

Парадоксально, але все на світі стає одночасно і краще і гірше, хоча те, що стає гірше - помітніше, тому що воно має вікові суспільні корені, має технічні можливості, має можливості вносити багато шуму в нашу музику життя. ЇЇ слова в тиші і співналаштованості  виставкової зали по вулиці Чапаєва, а нині Героїв Чорнобильціва, допомагали мені віднайти внутрішній спокій, що  оберігає і перетворює наш світ. Декому видається, що вони є такими спеціалістами в розумінні себе, у знанні своїх можливостей в питаннях організації свого життя, що вони просто не можуть прийняти повчання інших. Адже кожен йде в житті своїм шляхом, хоча деколи ми робимо спроби для певних змін в своєму житті, щоб наповнити його щастям. Пані Тетяна навчала тих людей, хто приходив у виставкову залу ТТ «Художник, процесу очищення. Це індивідуальний шлях, який сприяє безболісному розвитку себе та інших, не входячи в проблеми, а починаємо усвідомлення їх при появі і таке розуміння дає можливість зберігати енергії, допомагає не створювати негативу в собі і для навколишнього середовища. Пані Тетяна навчала  оточуючих жити в радості і достатку, а не в смутку і стражданнях. А це велике мистецтво, що дано не кожному.

Зараз серед психологів стало модним вживати слово резилентність — це життєстійкість. Вона полягає в здатності відновитися після кризи. Це дуже важлива навичка, адже зараз ми весь час перебуваємо в кризі, а карантин - теж один із її напрямків, отже нам постійно доводиться відновлюватися. Якщо ми протягом дня не сприймаємо любові, краси, доброти і не даруємо їх флюїди в думках, словах, справах, а в стані радості не посилаємо їх в простір, в предмети, виготовлені нами, то життя набуває механічних дій і воно подібне на сам механізм, але далі ще гірше - ми входимо в стан зневіри, туги, смутку. Сумовиті люди затемняются бідами і горем. У цьому похмурому покрові вони не можуть побачити радість. Через павутину печалі люди сліпнуть і втрачають сили. Не можуть вони допомогти собі. Мабуть ніхто і ніколи не говорив людям про шкоду зневіри. Неможливий життєстверджувальний рух в зневірі. Сумовитих людей називають знедоленими. Вдумаймось в останнє слово. Хто ж позбавив нас властивої нам долі? Перш за все, ми самі позбавили себе можливостей. Можливо, давно вже почали руйнацію. Невдоволення і злість, роздратування присікають шлях до радості. Темні помисли позбавляють нас джерела сил. Таким чином, сама  радість ховається за смутком і можливим самозреченням. Але пам'ятаймо, що печаль забувається, а зірки радості сяють завжди - подивіться на них - вони раді за нас! Подивіться на себе – ми живі! Отож ми маємо той початковий капітал енергій для виходу зі смутку. Це наука, якої навчала пані Тетяна всіх охочих. понад 20 років, у творчому товаристві «Художник».

Неможливо не згадати вміння пані Тетяни створювати ансамблі одягу, особливо стилізовані в українському стилі. Одного теплого дня в жовтні, років три тому, коли вона разом із Інною Лосєвою (Пушкарьовою), головою товариства «Художник», збиралися на фестиваль у парк »Перемога»  на Свято Покрови, я  просто замилувалася одягом пані Тетяни, настільки прекрасно все було підібрано  в одній  колірній гамі і, головне, личило молодичці. Згадую радянський  фільм «Сімнадцять миттєвостей весни», де квіти, виставлені на підвіконні явочної квартири, слугували сигналом провалу для розвідника Штірліца. А у нас із Тетяною - навпаки… Якщо на вікнах «Художника» квітнули калачики різних кольорів, то я знала, що вона повернулася  із-за кордону із заробітчанства, живе в Полтаві і працює у Виставковій залі. Як пані Тетяна примудрялася вирощувати калачики у неопалюваному приміщенні взимку, декілька останніх років існування творчого товариства «Художник», коли лютували морози, а  температура опускалася до 20-30 градусів нижче нуля, загадка для мене й досі. Можливо це її велика  любов до рослин, а може життєдайна сила жінки, закоханої у життя і людей Полтави."

Оксана Кравченко    член НСЖУ, МСПУ