У пошуках дерева щастя

Ви коли-небудь шукали дерево щастя? А мені 21 жовтня чомусь закортіло його знайти. Ноги самі непомітно привели на вулицю Сковороди до Полтавського аграрного коледжу. Мені доводилося не раз бувати там у центральному приміщенні: на заходах, у пошуках робити за фахом. А от на подвір`ї - вперше. День видався похмурим. А навкруги буяла осінь усіма фарбами веселки. Колір спілої сливи плавно переходив у спілої малини, а поряд - зелені листя дуба, щось неймовірне відбувалося тут, у центрі міста, яке готувалося до зими і знімало пишні шати у дерев. Казкова симфонія осені, не інакше.

 Мене побачила тендітна та невисока жіночка у темному одязі. Коли вона підійшла, то в її очах були відблиски  отих красивих і яскравих фарб, наче весь світ… Вона так привітно зустріла мене, немов ми були знайомі багато років. Знаєте, шановні читачі бібліотеки-філіалу №5, є серед полтавців багато людей, із ними спілкуюся десятки років, а ще пишу вже 27-й рік, а вони чужі, заподіяли мені  немало лихого, хоча називають мене своїм другом. А  тут незнайомка і така щирість, і сердечність. Диво тай годі! Я відчула у ній рідну душу, а це дорогого коштує! Я пишу, а перед очима - її добрі очі. Сьогодні полтавки, яким за 50 років і старше, все більше уваги приділяють своєму одягу, зачісці, шкірі,  від чого виглядають значно молодше свого фізичного віку й гордяться цим. Вони всі зовні різні. А от очі у них  однакові - пусті-пусті, наче у ляльок. Береш інтерв’ю у такої сучасниці і просто ні про що говорити… Починаю з пальця висмоктувати щось. А тут стільки почуттів в очах жінки періоду бабиного літа й жодного граму косметики. І світиться лице, сяють очі та посміхаються вуста, і день перестає бути сумним, коли поряд така Жінка!

 Вона залюбки показала мені дерево щастя. Провела екскурсію дендропарком коледжу. Отак ми й познайомилися з Оленою Абасовою. Олена Вадимівна все життя працює з рослинами, після закінчення Ленінградської лісотехнічної академії ім. С. М. Кірова. За фахом вона інженер лісового господарства. А має спеціалізацію «Озеленення населених місць». Саме під час навчання вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком  Аббасом із Ленкорані, і поїхала з ним у Азербайджан. Це місто - прекрасна перлина країни. Ленкорань запам`яталася полтавці  неповторною  архітектурою, історичними  пам’ятниками минулих століть та цілющими гарячими джерелами,  а ще й тим, що тут росте рідкісне залізне дерево. Кухня Ленкорані відчула на собі вплив різних кулінарних традицій. Місцеві мешканці говорять, що тутешній  клімат в поєднанні з їжею сприяє довголіттю. Тому не дивно, що багато мешканців мають вік понад 100 років. Там наша землячка народила сина Агахана. А двох доньок Ніну та Ельміру - в Полтаві. У цій жінці нерозривно поєднані садівник і викладач. Та й не могло бути інакше. Її дідусь Олександр Бібіков працював реставратором Полтавського краєзнавчого музею з 1948 по 1967 рр.. Олександр Антонович заклав у дворі музею дендропарк. Дядя Олег Олександрович  працював у Полтавському сільськогосподарському інституті. Доцент О.О. Бібіков викладав дисципліни: «Лісництво», «Охорона природи». Дядя і дідусь разом збирали гербарій. Мама Зінаїда Олександрівна - педагог теж. Зінаїда Моргуль (Бібікова) викладала математику у, тоді іще кооперативному, технікумі.

Олена Вадимівна  працювала у Полтавському дендропарку з Яніною Яценко, його засновником. «За часів Полтавської битви територія, на якій розташований сучасний дендропарк, являла собою густий незайманий ліс. Яківчанський ліс переходив у діброву на Монастирській горі. Під час німецької окупації цей ліс був знищений загарбниками з тактичних міркувань. Після цього майже голі схили балок на північних околицях Полтави поступово почала вражати ерозія. Закладення дендропарку розпочалося весною 1962 року. Головним ініціатором створення дендропарку була дендролог Яніна Яківна . У перший день у закладенні парку взяли участь три тисячі полтавців, а протягом місяця — вже майже десять тисяч. Дерева висадили на площі 17 гектарів. Спочатку створення парку велося без проекту. Схеми окремих зон дендропарку розробили головний архітектор міста Лев Вайнгорт і ландшафтний архітектор Віктор Жихарєв. А вже через рік було затверджено проект Яніни Яценко, який вона склала з урахуванням порад завідуючого відділом дендрології ботанічного саду АН УРСР професора Леоніда Рубцова. За участю звичайних полтавців були створені ділянки «Лісостеп» та «Українська діброва», а на схилах західної балки був висаджений бузок. Частиною парку став старий Яківчанський ліс — єдиний живий свідок Полтавської битви. Нині цей зелений куточок Полтави має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, в ньому близько 260 видів і форм рослин. Серед них ті, що вже стали рідкісними на батьківщині — у Росії, Казахстані, Закавказзі. Окремі ділянки парку навіть отримали назви — «Російський ліс», «Кавказ», - поділилася Олена Вадимівна. Потім  - у  Ботанічному садку ПНПУ ім. В.Г. Короленка, що займає частину території колишнього архієрейського саду. Сад містить кілька відділів: дендрарій, відділ квітково-декоративних рослин, музей українського квітникарства під відкритим небом, зелений клас, альпійську гірку, відділ сільськогосподарських та лікарських культур, плодовий сад. Дендрарій розміщений на південному схилі ботанічного саду на площі майже 1,8 га. Він складається з ділянки парку, де в основу розміщення порід покладено ландшафтно-пейзажний принцип. Колекція дерев та чагарників налічує 136 видів. Помітне місце в експозиції саду займає Музей українського національного декоративного квітникарства під відкритим небом. Тут ростуть; дуб звичайний, що символізує довголіття та міцність, береза бородавчаста — оберег господаря і родини, верба ламка — символ повноти життя, довголіття і жіночої краси. Під скляним дахом оранжереї водночас розмістилися «полтавські» тропіки, субтропіки та пустеля...  

У 2001 році Олена Вадимівна прийшла працювати до Аграрно-економічного коледжу Полтавської  Державної аграрної академії. Більше 120 років осередком аграрної освіти на Полтавщині є Аграрно-економічний коледж Полтавської державної аграрної академії. Від Полтавської школи садівництва другого розряду до Аграрно-економічного коледжу Полтавської ДАА – таким є 120-річний славний шлях одного з найстаріших сільськогосподарських навчальних закладів країни. За цей час із його аудиторій випущено понад 17 тисяч спеціалістів сільського господарства. І от 20 років вона  - в Цикловій комісії технологічних дисциплін цього навчального закладу. « 200 видів дерев та кущів росте на території коледжу. Коли я сюди прийшла працювати, то було приблизно 50 видів. Ми обмінюємося насінням та посадковим матеріалом із Українським науково-дослідним інститутом лісового господарства та агролісомеліорації, що знаходиться у Харкові. Раніше, до епідемії, багато їздили зі студентами по дендропаркам . Так, оцей платан ми привези з Умані,  купили у  дендропарку «Софіївка», - каже пані Олена, показуючи  мені на платан. - « Катальпу теж там купили. Із - за карантину ця робота була припинена у 2020 році.». Нині на території аграрного коледжу можна побачити алюмінієве та тюльпанове дерева, а ще пробкове. Насіння Гінго передав Віктор Самородов, доцент Державної аграрної академії. Тепер ростуть ці дерева. Я тут вперше побачила паперову шовковицю, із якої виготовляють найкращий папір, та олівцеве дерево. Коли запитала нову знайому про її улюблене дерево чи кущ, то почула, що вона любить усі, бо вони наче діти.

 А ще ця, закохана у природу жінка, виростила 3-х чудових дітей. Її син Агахан Абасов працює викладачем інформатики в ЗОШ № 38. Навчається у магістратурі в ПНПУ ім. В. Г. Короленка. А ще він провідний фахівець у STEAM - освіті в Полтаві. Сьогодні весь розвиток STEAM - освіти  у нашому обласному центрі тримається на плечах ентузіастів, які й «тягнуть» цю ношу. Основна проблема в тому, що складові STEAM - освіти: мейкерство, робототехніка – досить недешеві з точки зору обладнання. І результат не буде видно відразу: це не відкриття нового спортивного майданчику чи проведення конкурсу танців. Але культура мейкерства може дати той результат, що підніме країну. Уже є досить вдалі приклади виходу наших мейкерів на міжнародну арену: стартап «PetCube», проект «MarsHopper». Ніна закінчила аграрно-економічний коледж, у 2020 р. закінчила магістратуру при  Харківському національному аграрному університеті ім.. В.В. Докучаєва. Вона працює в Інтерагроцентрі землеупорядником. А Ельміра - випускниця Полтавського музичного училища ім. М Лисенка. Потім було навчання у Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, у навчально-науковому інституті культури і мистецтв. Вона протягом року пропрацювала з дітьми із аутизмом у благодійній організації «Зернятко» у Полтаві. 1 рік стажувалася у Польщі.  Нині Емілія продовжує навчання, тепер уже в магістратурі в університеті у м. Фінікс у  США, в штаті Арізона. Це столиця  Арізони. Місто засноване під назвою Фінікс 25 лютого 1881 року на місці старішого індіанського міста. Назва асоціюється з іменем міфічного птаха Фенікса. Ельміра за фахом - музичний терапевт.

Студенти, під керівництвом Олени  Вадимівни,  створюють ландшафтні проекти. Ландшафтний дизайн – модна у наш час назва цілого комплексу робіт по впорядкуванню і озелененню території. Цей напрямок людської діяльності має досить давню історію. Термін «ландшафтна архітектура» вперше з'явився в США приблизно 200 років тому, проте, мистецтво озеленення присадибних ділянок сягає своїм корінням далеко у глибину віків….

 Ландшафтний дизайн є нічим іншим, як поєднанням будівельної архітектури, рослинництва та благоустрою ділянки. Це вид мистецтва, основним напрямком якого є досягнення естетики та гармонії форм міської та заміської зеленої середовища. Досягається це шляхом застосування різного роду будівельних та інших видів робіт, як вирівнювання ділянки шляхом проведення відповідних земельних робіт, монтаж ландшафтних архітектурних виробів – фонтанів, лавочок, статуй, роботи з озеленення. Виділяють два основних види оформлення ландшафтного дизайну: регулярний стиль оформлення ландшафтного дизайну (класичний стиль) і пейзажний стиль, яким і навчила Олена Вадимівна своїх вихованців. Такі проекти зроблено безкоштовно студентами в с. Гоголево Миргородського району, в музеї письменника, наприклад, «Ярмарковий майдан». А ще у . Комендантівці,   маленькому селі в Кобеляцькому районі, що примітне однією з двох пірамід що знаходяться на Полтавщині, та в селі  Нова Кочубеївка, що на Чутівщині. 

Поверталася я з коледжу із садженцем дерева щастя. Це мені викопала останній саджанець Олена Вадимівна. Тієї ж днини я віднесла його моїй подрузі Ірині Михайлівні, із якою ми люди не лише однієї професії, а й одного духу, бо все життя відали улюбленій справі - бібліотечній,  і любов у нас обох  з минулого століття, а це  багато вартує, щоб у неї в садибі назавжди оселилося щастя, бо я ж живу на асфальті… Та й зустріч із такою Жінкою жовтневої днини вважаю щастям. А двох щасть не буває, погодьтеся, мої читачі!

Оксана Кравченко член НСЖУ і МСПУ