«Сповідь балерини»

У циклі замальовок «Моя Полтава - мої роки і спогади» полтавки Оксани Кравченко  рідко йде мова про театр. Нині саме так… Вона відкриває читачам бібліотеки-філіалу № 5 міської ЦБС нове ім`я на театральній мапі Полтави.

Це назва нової вистави театру-студії «Like»,  яку у вересні показали самодіяльні актори у Міському будинку культури. Цей театр відомий полтавцям за постановками монологів та інсценівка Анрі Барбюса «Ніжність» і  комедійними мініатюрами за Антоном Чеховим та Аркадієм Обуховим. І от нова  вистава за твором письменника Григорія Константинопольського. За основу режисер театру-студії Наталія Тимощук взяла монолог на 5 сторінках і зробила виставу на годину, де зайнято 12 акторів: Олена Никифоренко, Вероніка Завертайлова, Олена Шевченко. Олена Марфіна, вона  і хореограф у цій виставі,  Анжеліка Вакарюк, Ірина Данько, Софія Дубова, Богдана Кужільна, Тетяна Сушко, Сергій Карамушко, Віталій Явтушенко, Руслан Титаренко, який іще  і фотограф цього театру… Пані  Наталія поділилася роздумами про комедійну драму: «Ми працювали півроку над цим проєктом, вели пошук форм і засобів вираження. Це було складно, бо у трупі немає жодного професійного танцюриста, окрім Олени Марфіної, котра пропрацювала 25 років артисткою балету у нашому обласному  музично-драматичному театрі ім. М. Гоголя. Завдяки чому  у виставі багато елементів пластики.» Розмова ведеться  від першої особи.  Ми простежуємо за долею балерини від юності до старості. Основна проблема цієї вистави  - проблема вибору жінки  між особистим та суспільним. Ми знайомимося з героїнею в старості, хоча старість для балерини настає у 35 років, коли йде на пенсію, бо її  тіло - інструмент швидко старіє. Балерина нанизує фрагменти своєї долі професійної та особистої - подібно до перлинок, у такт яким змінюються сценки у вистав. У Полтаві - це експериментальний проєкт, за перекладом із російської мови та сценічним вирішенням, також за формою виразності. У декораціях та костюмах цієї вистави  простежується мінімалізм. Усе виконано в двох кольорах - чорному (меблі, одяг, сама сцена) та рожевому (тканина, яка в руках акторів перетворюється на станок, на пам`ятник.., вона ж передає емоції, почуття, психічні стани балерини,  а ще вогонь, коли у розпачі жінка підпалює оркестрову яму свого театру,   навіть історичні події, до того ж цей колір присутній у елементах одягу головної героїні).

Полтавський режисер не дає оцінки героям: глядач сам вирішує хто правий, а хто винуватий. Вистава «Сповідь балерини» закликає своїх глядачів аналізувати. Сфокусувавши увагу глядача, балерина розпочинає свою сповідь,  де є особисте та  історичне - кінець 80-х років ХХ ст. Ключова фраза, яку сказала викладачка балерини  Анна Михайлівна : «Талант нічого не вирішує - жертви - впертість - фанатизм і праця каторжанина». Ця фраза стає кульмінаційною у виставі. Жертви - чотири чоловіки балерини, із якими могла створити сім`ю, але не склалося, зробила  три аборти, а могла народити…, вона навіть не була на похованні батька через гастролі. Впертість - після першого сезону в театрі  їй стає зрозуміло, що головних ролей не буде, але продовжує наполегливо працювати. Починаються  інтриги. Фанатизм і праця каторжанина - сон три години на добу. Роль балерини виконує Олена Никифоренко, радіожурналіст. Цікаве її прочитання ролі, насиченість образу. У  житті вона має таку ж яскраву індивідуальність. Пані Олена, як і її героїня, незалежна, самостійна, завжди вміє відстояти свою думку.  

Режисер Наталія Тимощук сказала про цю драму: «Всі творчі люди зіштовхуються з подібними проблемами. Основний девіз цієї вистави: «Мій Бог - жертви, впертість, фанатизм Тільки в це я вірю». В моєму житті такої проблеми вибору  не існувало, бо я спочатку вийшла заміж.  Мій коханий чоловік Сергій Поздняков - поет, автор 4-х поетичних збірок. Сергій мене підтримує, заохочує до творчості… Знаю, що багато людей, особливо жінок, які досягли вершин у творчості чи науці,  залишилися самотніми. Таких прикладів, коли між  рожевими сподіваннями людини і чорною реальністю - глибоке провалля, нині чимало у нашій країні». 

У театру-студії немає свого приміщення, нині  вони  виступають у Міському будинку культури.

Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ