Чому зрада це норма? І це стосується не тільки подружньої вірності. А й серед друзів, собі, Богові. Дрібниця на перший погляд, але ж від цього буває і боляче, коли ми перші робимо такі "грішки", отримуємо за це і "шишки". Що сіємо, те і жнемо. Жити та будувати відносини між людьми, які стають нам РІДНИМИ за РІДКИХ знайомих... це не настільки легший крок до взаємопорозуміння.
Навіть я на власному досвіді переконалася, що друзі це не - РИНОК. Де ти можеш все та всім розповісти, і очікувати за це якусь правильну пораду. Та ні ж бо! Спробувати щось нове, чудова нагода. Вплутати у свою "аферу" іншу людину, не стовідсоткова гарантія в успішне завершення цього "історичного" спогаду. Особливо якщо це одружені між собою чоловік та дружина. Яким як і ВСІМ хто таємно мріє про заборонений плід, солоденької полунички - подобається ЗРАДЖУВАТИ. Запитання: "А якщо ця полуничка трапилася кислою, невже і далі будемо куштувати інші полуниці, або вареннячком підсолодимо?" Відповідь обґрунтуйте самі.
Сара Данн пропонує ознайомитися із книжкою "Дозвіл на Зраду", де кожен може обрати для себе вірний вибір із огляду на різні історії не(вдалих) шлюбів укладених як на паперовому, так і на Небесному штампі. Єдине, що мені подобається тут, у книжці, немає нудного та правильного комплексу "зааганжованості". Всі герої як свої. Це і є всі ми. Навіть коханка головного героя, для мене як рідна. Про таких говорять "Ш-И-З-О-Н-У-Т-А":) Тим і цікава уява про сало, де шматки у дійсності з жиру.
Читати можуть всі, а от зраджувати краще після розлучення, якщо немає щирості та сенсу боротися за свої подружні стосунки.
Отож-бо, нехай Мозок буде вам вірним помічником…
Альбіна Діденко, читачка бібліотеки
Немає коментарів:
Дописати коментар