вівторок, 7 грудня 2021 р.

Голова має бути як квітка…

З історії ми дізнаємося як жили і працювали наші предки, якими були їхні звичаї та обряди, як одягалися в будні і свята. Одяг становить важливу складову частину духовної і матеріальної культури українського народу. Жінки багато уваги приділяли традиційному головному убору, тому без хустки, очіпка, намітки народний стрій був недосконалий.

Якою б не була форма або колір головного убору, важливо, щоб волосся під ним було правильно зібране. Українські жінки волосся наділяли особливою силою: вірили, що воно впливає на долю, косу ніколи не відрізали, відрощували волосся до самої старості. Вважалося, що чим довша коса, тим сильніший енергетичний потенціал жінки.

Від дня весілля молода жінка змінювала свій образ, ховаючи волосся, що розплітала і заквітчувала, і вперше витягувала зі скрині головні убори заміжньої жінки. Жіночий головний убір мав обов’язково прикривати потилицю. Поки молода жінка ще не мала дітей, то до хустки чи очіпка кріпила дівочі прикраси. Найпоширенішими було заквітчування очіпка живими або штучними квітами. Полтавки, приміром, показували косу, яку ховали з народженням першої дитини. Зібране волосся зверху накривали очіпком. Далі одягали  намітку або хустку. Повсякденний очіпок, у якому ходили кожного дня, виготовляли з дешевих матеріалів, тоді як святковий – з дорогих тканин (парчі, шовку). Бідніші жінки виготовляли святковий очіпок з полотна, який рясно вишивали. Знімали його лише перед сном. В кінці ХІХ століття очіпок покривали наміткою – це традиційний рушникоподібний головний убір, довжина якого сягала від трьох до восьми метрів. Носили намітки переважно на свята, бо дозволити купити собі стільки тканини могла не кожна жінка. Очіпок, кількість і довжина наміток, хустки були показниками соціального статусу. А в ХХ столітті в святковому гардеробі жінки вже були фабричні хустки, вони берегли їх та одягали тільки на вихід. Чим більше хусток, тим жінка була старша й багатша. У будні за роботою голову покривали простими хустками із домотканого полотна. У скрині кожної господині були хустки на всяку потребу. Хустина – до церкви, для сватання, на весілля. І донині збереглася традиція покривати голову нареченої хусткою.

Про історію традиційних головних уборів українських жінок та багато інших цікавих фактів  можна прочитати, завітавши до бібліотеки-філіалу № 5.

Досліджуючи українську хустку, можна дослідити українську історію. Це - окраса, символ, оберіг жінки. Вона не втрачає своєї актуальності і сьогодні, мода на неї вічна.

Тож, недарма з’явилося ще одне свято нашого народу – День української хустки, яке відразу полюбилося жіноцтву, а відтак його відзначають яскраво і колоритно. Свято сприяє збереженню та відродженню українських традицій.

Сьогодні яскраві українські хустки поступово завойовують прихильність не тільки українок, а і модниць всього світу. Значить, українське вкотре стає світовим трендом.


 

2 коментарі:

  1. Приємно, що хустка знову повернулася на наші вулиці. Дякуємо бібліотекарю Лідії Григорівні за екскурс у історію головних уборів наших предків.

    ВідповістиВидалити
  2. Я люблю носити хустки. Із задоволенням прочитала і сусідкам порекомендувала, так що нас 6 полтавок прочитали цю сторінку. Спасибі.

    ВідповістиВидалити