Бабусина груша. Частина 2

Невдовзі потрапила в Інстаграмний палац. Тут теж відбувалися дивні речі. Жителі палацу були одягнені в окуляри і спілкувалися, не бачачи один одного, хоч стояли зовсім поруч. Замість того, щоб посміхнутися, обійняти, потиснути руку, вони носили з собою валізи спеціальних знаків. Щоб передати свій гнів, свою любов, свою радість чи інші емоції, вони діставали з валіз потрібний знак і відправляли його своєму співрозмовнику, просто підкинувши вгору. 

Слів вони майже не говорили, а все більше писали їх то на стіні, то на стелі. Катруся навіть подумала, що всі вони німі. Та виявилось, що все ж вони вміють розмовляти. Тільки частіше - з собою, тримаючи перед власним обличчям камеру. Більше того, жителі робили селфі майже кожного свого кроку і теж відправляли фото в повітря. Світлини, різні знаки, тексти були в палаці повсюди – як сніжинки кружляли поміж дивних жителів.

Дівчинка ходила поміж цих людей, нічого не розуміючи, доки в неї в руках не опинився великий знак сердечка. Катруся дуже зраділа такому подарунку і пішла по палацу шукати того, хто їй цю іграшку дав. Аж вмить на стіні біля неї з’явився портрет прекрасного принца і напис: «Ти найкрасивіша дівчинка на землі. Я подарую тобі всі іграшки світу, всі цукерки, віддам все своє царство. Я чекатиму тебе в сусідній кімнаті». Ще ніхто й ніколи не казав їй таких слів, до того ж Катруся дуууже полюбляла цукерки. Дівчинка побігла назустріч і тихесенько відчинила двері кімнати. Під самим вікном сиділо страшне чудовисько і тримало в руках маску прекрасного принца. Катруся, щосили помчала назад і швидше за вітер вибігла і з цього палацу. 

Далі дороги-павутинки йшли повз Грошового палацу. Його можна було оминути, але Катрусину увагу привернуло оголошення про прибутки, які можна отримати, зайшовши в палац. Щоправда, виявилось, що потрапити до палацу можна, купивши вхідний квиток лише за один грошик. Катруся, не задумуючись, вийняла гаманець і придбала квиток. У палаці все було в позолоті. Зайшовши в одну кімнату за один грошик, можна було отримати два грошика. Зайшовши в іншу кімнату за один грошик – можна отримати три грошика, а зайшовши в інші кімнати – отримати ще більше. Дівчинка почала обходити всі кімнати і назбирала вже цілий мішок грошей. Катруся ледве несла його за собою. Аж раптом, вже біля виходу з палацу, з темного коридору вийшли дві постаті й почали вимагати гроші, які треба заплатити, щоб вийти з палацу.  То були злі шахраї, які відібрали в Катрусі всі статки, а двері так і не відчинили. Катруся ледь втекла з палацу через відкрите вікно першого поверху.

Не озираючись, бігла Катруся дорогою-павутинки. Аж раптом, почула вона звуки пісень, які доносились із Музичного палацу. Катруся стала бігти повільніше і вже майже зупинилася. Звуки музики лунали все гучніше і гучніше. Дівчинка забула про свої неприємні пригоди і таки вирішила зазирнути і в цей палац. В одній кімнаті грав оркестр, в іншій – на сцені співала популярна співачка, у третій кімнаті розриваючи струни гітар, бряжчали рок, ще десь відбивали такт барабани… У Катрусі почала страшенно боліти голова і вона захотіла якнайшвидше полишити Музичний палац. Чомусь сили її стали покидати. Потім піднялася температура… Виявилось, що вона підхопила вірус, яким хворіли пірати, що поселились в Музичному палаці. Дивом Катруся змогла вийти з палацу.

Дівчинка втомлена, налякана, хвора все йшла і йшла по дорозі-павутинці повз Палаци Освіти, Новин, Погоди. Але вона їх не помічала, бо не було на те сил. Катруся ніяк не могла вибратися з тієї павутини і віднайти потрібну дорогу додому…. Вона впала на землю, заплющила очі і голосно закричала «Бабусю!!!!!».

Катруся відкрила очі, коли щось стукнуло об землю. Соковита груша зірвалася з гілки, а поруч лежав планшет. Дівчинка почула шелест листя дерев, щебетання пташок, гавкання Дружка. До неї поспішала бабуся. Обійняла, поцілувала та повела обідати. 

Такий рідний СПРАВЖНІЙ світ!!! І найкраще місце на землі – під бабусиною грушею в селі!

***

Планшет так і залишився аж до вечора лежати під грушею… 

Колись Катруся вивчить всі правила безпечної роботи і більше ніколи не заблукає у віртуальному світі.

Ростислав Протас