"Я пізнала щастя кохати.
Уперше відчувши любов у серці своєму, я зрозуміла нарешті, наскільки прекрасним є це потаємне почуття.
Я пізнала те, чого раніше не розуміла, і виявила для себе ще - закохана жінка дивиться на світ зовсім іншими очима, ставиться до всього по-іншому... у неї і серце стукає інакше."
Це вже 11-та книжка на рахунку у Дарини Гнатко, яку я дочитую із захватом.
Усі її історії на реальних подіях (!) чіпляють мою душу за живе.
Недарма вона є золотим письменником України, і це заслужена нагорода.
Ще мене радує, що вона родом із Кременчука, і можливо влітку відвідає Полтавську бібліотеку, якщо нічого не зміниться в політиці, а там і на війні.
Тримаю кулачки!
У книзі "Емма. Історія одного падіння" ми знайомимося з багатійкою Еммою та кріпаком Назаром.
Вони зовсім не пасують одне одному, за образом і статусом.
Але серце ж не обирає кого любити?
Воно просто кохає.
Незважаючи на родовід.
Головна героїня народилася нелюбимою донькою.
Але красивою дуже.
Усі їй заздрять, і мачуха, і сестра страшна.
Батько ж просто зневажає, за те що та не хлопчик.
Але дівчина все ще сподівається, що зустріне своє справжнє Кохання, і ось її бажання майже збувається, цією людиною виявляється кріпак і робітник її батька - Назара.
Але він уже заручений з іншою, яка йому як за сестру.
По-справжньому він закохується в ту, яку, на жаль, заборонено любити.
Між ними така величезна прірва, де все вирішують і донині - гроші.
Де репутація важливіша за серцебиття двох Всесвітів, що б'ється.
Не половинок.
Не частин.
А повноцінних людей, які через всілякі випробування, неодмінно знайдуть свою гавань Щастя.
Також у книзі мені дуже запам'ятався момент із маніпулюванням.
Коли головний герой змушений розумом виконати обов'язок перед людиною, яка його і врятувала від смерті вірної, а саме одружившись з ненависною жінкою, його ж донькою.
Водночас серце вже зберігає вірність своїй Коханій і незамінній, ні під яким приводом, чи то інша там якась ще.
Маніпуляція полягає в тому, що нелюба погрожує вбити себе, якщо чоловік піде від неї.
Це тисне йому на совість, не пробачить же себе за це.
Найнеприємніше в цій драмі, бути для когось саме нелюбимою.
Втрачати всі залишки самоповаги і дозволяти собі бути непотрібною.
Є дуже гарна пісня у співачки Афіни "Господи, Допоможи" і там такий правильний рядок:
"Я навчилася бути одна, я самотністю сильна!"
Найбільша любов надходить від Бога, не від людей.
Прирікати себе на страждання, з тим, хто і нічого не відчуває до тебе, крім обов'язку до когось, гірка доля для душ наших.
Якщо відчуваєш, що немає довіри до людини, не варто й починати стосунки.
Якщо ви важливі один одному, ніхто і нікуди не піде... ні до когось.
"Мабуть, такою вже була наша людська сутність - своя сорочка завжди ближча до тіла і власне щастя є головним від щастя інших."
Немає коментарів:
Дописати коментар