Поговоримо про депресію

Продовєжуємо публікувати матеріали із циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади» полтавського волонтера зі стажем Оксани Кравченко.

7 лютого розпочався 11 тренінг із психологом та психотерапевтом Дмитром Медвєдєвим у бібліотеці-філії № 5. За ці два роки роботи на тренінгах ми дізналися багато корисної практичної інформації. Переселенці і полтавці потоваришували з паном Дмитром, повірили йому, завдяки величезним знанням і практичному досвіду, а ще чоловічій харизмі нашого сучасника?

На заняттях довіряють йому найсокровенніші історії свого життя та родичів.  У нас на заняттях царює дуже добра і дружня атмосфера, де люди різного віку та фаху гарно себе почувають. Лютневий тренінг  присвячений питанню депресії у воєнний час і складається він із 3-х частин-занять. Всі заняття відбуватимуться в п`ятницю. Депресія - це тип захворювання, який класифікується як розлад настрою. Якщо поганий настрій не покращується протягом чотирнадцяти днів, ми можемо почати підозрювати, що стан наближається до помірної депресії. Я хочу розповісти Вам, шановні читачі блогу »Бібліомозаїка», про депресію у талановитих людей.

Депресія не є великою рідкістю в талановитих осіб, і, як бачимо з наведених клінічих випадків, скоріше навпаки, невпинно йде поряд у житті тих, хто залишив глибокий слід в історії культури. Як її трактувати в такому ракурсі, ще досі залишається предметом суперечок — чи як асоційований синдром, нашарований на асиметричну психіку генія, чи як один із мотивів творчості? Німецький психіатр Карл Ясперс колись дуже влучно зауважив: “Відчай — основа надії” і, можливо, у цьому криється певний сенс. Не штука мислити парадоксально, будучи здатним глянути на певні речі з відмінної точки (чи точок) зору, штука знайти для цього підгрунтя. Причина депресивних сплесків лежить набагато глибше від особистих проблем, сексуального невдоволення чи соціальної фрустрації — вона дотична до найфундаментальніших питань, котрі постають перед людиною на певному етапі її існування: “Хто я?”, “Для чого живу?”, “Що залишиться після мене?”. І, можливо, саме тоді, коли відчай паралізує душу, котра усвідомлює апріорну нездатність дати повну і правильну відповідь на ці питання, рука конвульсивно хапає перо, смичок чи пензель, аби завдати жорстокого удару абсурду нижче пояса і через поеми, симфонії, картини та інші феномени культури довести смертельно втомленому і хворому людству цінність, велич і непереборність творчої волі особистості.

Це список відомих людей, які мають або мали великий депресивний розлад. До 1970-х депресію іноді розглядали як ганебну таємницю, відтоді суспільство почало відкритіше її обговорювати. Раніше відомі особистості часто неохоче обговорювали або шукали лікування від депресії через соціальну стигму щодо цього стану або незнання діагнозу чи способів лікування. Існує припущення, що деякі історичні особистості мали депресію, на основі аналізу або інтерпретації листів, щоденників, творів мистецтва, праць чи заяв сім'ї і близьких.Серед них : Інгмар Бергман, шведський кінорежисер; Геллі Беррі, американська акторка; Роберт Бертон, британський академік, автор книги Анатомія меланхолії; Аманда Бірд, американська плавчиня і олімпійська золота медалістка, а ще Вінсент ван Гог, голандський художник; Йоганн Вольфганг фон Гете, німецький письменник; Франсіско Гойя, іспанський художник; Чарлз Дарвін, британський натураліст, геолог і біолог; Едґар Деґа, французький художник, Чарлз Діккенс, британський письменник і соціальний критик; Франц Кафка, чеський письменник, Анрі Матісс, французький художник; Мікеланджело, італійський художник і скульптор, Вольфганг Амадей Моцарт, австрійський композитор; Фрідріх Ніцше, німецький філософ; Ісаак Ньютон, британський фізик; Ян Потоцький, польський дворянин і письменник, автор роману «Рукопис, знайдений у Сарагосі»; Лев Толстой, російський письменник; Мішель Фуко, французький філософ; Вінстон Черчилль, колишній прем'єр-міністр Великої Британії; Роберт Шуман, німецький композитор… Є і видатні полтавці, що страждали на депресію, наприклад аквареліст і графік Володимир Бернацький.

Наш земляк Микола Гоголь усе життя страждав на маніакально-депресивний психоз. У стані манії в письменника було багато енергії, сил, творчих ідей, що втілювалися в його яскравих шедеврах. Але з часом маятник зміщувався в іншу сторону — наставала чорна смуга. У 19-му столітті медики не могли встановити точний діагноз, а тим більше — призначити правильне лікування, тому Гоголя лікували обгортанням у мокре простирадло, а його духовний наставник радив дотримуватися дуже строгого посту. Ці методи так і не змогли полегшити щиросердечні страждання пацієнта.Свій перший депресивний приступ Гоголь пережив у Римі в 1840 році, коли йому був 31 рік. Свій стан він описує так: “Сонце, небо — усе мені неприємне. Моя бідна душа: їй тут немає притулку. Я тепер більше годжуся для монастиря, ніж для світського життя”. Але в 1841 році настрій його листів змінюється на цілком протилежний: “Так, друже мій, я глибоко щасливий, я знаю і відчуваю чудові хвилини, дивовижне творення відбувається в душі моїй”; “Праця — мій великий і рятівний подвиг”; “О, вір словам моїм. Владою вищою убране відтепер моє слово”. Ці рядки дуже добре описують два протилежних стани, що характеризують еволюцію маніакально-депресивного психозу.

Книги Хемінгуея називають підручниками життя для чоловіків. Одним з найсильніших творів письменника вважається повість “Старий і море”. У ній наполегливо звучить гасло: “Не здаватися. Йти до кінця. Перемагати”. Сам образ автора представлено як втілення життєлюбства, згусток енергії, якого вистачало як на творчість, так і на різноманітні захоплення. Однак творчість Хемінгуея було досить нерівною, а захоплення закінчувалися розчаруваннями. Він усе життя носив маску, за якою ховалася шалена, але пригнічена і хвороблива душа, одержима прагненням до загибелі, дотик до якої не дав щастя жодній із чотирьох дружин письменника.В останні роки життя Хемінгуея постійно гнітила думка, що він не зможе більше писати. Без цього він бачив своє життя безглуздим і неможливим. Його побоювання були обґрунтовані — коли лауреата Нобелівської премії попросили скласти побажання на інаугурацію майбутнього президента США Джона Кеннеді, він протягом тижня зміг “народити” лише чотири банальних рядки. Незадовго до фатального пострілу Хемінгуей звернувся до одного з найближчих друзів з дивним запитанням: “Що буває з людиною, коли вона раптом усвідомлює, що вже не напише тих книг, які заприсяглася написати?”

У 1897 р. у Петербурзі відбулася прем’єра Першої симфонії Сергія Рахманінова. Молодий композитор покладав на неї великі надії, але критики і публіка не змогли зрозуміти новаторські ідеї автора і прийняли твір у багнети. Рахманінов був дуже чуттєвою людиною і після провалу симфонії впав у важку депресію. Упродовж трьох наступних років він не зміг написати жодної ноти. Депресію поглиблювало несподіване заміжжя Віри Скалон, яку молодий композитор дуже любив.Рахманінов не зміг сам опанувати цей свій стан і звернувся до відомого в той час гіпнотерапевта Н. А. Даля, великого аматора музики і шанувальника творчості митця. Під час сеансів Даль багато разів повторював: “Ви молоді і повинні працювати”, застосовуючи підхід, що сучасна психотерапія назвала би методом творчої візуалізації. Даль казав: “Ви повинні постійно уявляти і думати, що ваша нова композиція матиме величезний успіх”. Саме тоді Рахманінов написав свій знаменитий Другий фортепіанний концерт, другу і третю частини якого він присвятив Далю. Фінал концерту став апофеозом радості і любові до життя.

Жінки страждають частіше від депресії. Ось, що говорила Принцеса Діана: «У мене була післяпологова депресія — а це те, що ніколи не обговорюється публічно… і це був важкий час. Вранці ти прокидаєшся і відчуваєш, що не можеш вибратися з ліжка, ти відчуваєш, що тебе розуміють хибно і сама себе ненавидиш. Можливо, я була першою людиною в цій сім’ї, у кого була депресія, або першою людиною, яка могла відкрито заплакати. І, звісно, їх це обурювало: якщо ніколи ти раніше такого не бачив, то як це можна терпіти? На мене наклеїли зручний ярлик: Діана нестабільна, Діана психічно незбалансована. І цей ярлик міцно причепився до мене на довгі роки».

Як показали деякі дослідження, автогенні тренування можуть бути корисними для контролю симптомів при неклінічній депресії, оскільки такі вправи спрямовані на нормалізацію процесів регуляції вегетативної нервової системи. У той же час, подібні практики виявилися значно менш ефективними, ніж традиційні методи психотерапії. Людям із так званою зимовою депресією (сезонним афективним розладом) варто спробувати методику лікування інтенсивним світлом. Докази ефективності світлотерапії є не зрозумілими, але негативні симптоми у таких пацієнтів безпосередньо пов'язані зі скороченням світлового дня. Варто нагадати, що, намагаючись вийти з депресії самостійно, ні в якому разі не слід покладатися на уявну безпеку рослинних засобів – у них також є ризик передозування і розвитку лікарських взаємодій, що в сукупності з потенційною токсичністю рослин може заподіяти здоров'ю чимало шкоди.

Дякуємо пану Дмитру, що вже третій рік він нас навчає, підтримує і дає надію, показує як  долати перешкоди і дає  сили жити.

Оксана Кравченко, член НСЖУ та МСПУ