Абсолютно всі літературні твори можна віднести до одного з трьох родів: епосу, лірики чи драми. Назва епос походить від слова «розповідь». В рамках нього відбувається розповідь про минулі події разом з різнобічним описом. Розповідь викладається рівно, а головних героїв читач може судити по їхнім вчинкам.
Кожен із нас ознайомлюється з епічними творами ще змалку, коли нам читають казки, билини, а в старшому віці ми вже маємо справу з повістями, міфами, романами.
Отже епос - різновид літературного роду, що оповідає про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).
Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють три групи епічних жанрів:
• до середніх — повість;
• малі жанри - новела, оповідання, нарис, фейлетон, памфлет, міф, легенда, притча, казка.
Епопея героїчна чи епічна — значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтво¬рено епохальний перелом у житті цілого народу (часом багатьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь. Вергілій «Енеїда», «Слово о полку Ігоревім».
Роман — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв’язку зі суспільством, впродовж тривалого часу, іноді всього життя.
Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, на¬одинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої.
За змістом може бути:
• історичний роман ( «Роксолона» П. Загребельного);
• соціально-психологічний роман («Вир» Г. Тютюнника, «Собор» О. Гончара);
• фантастичний роман («Серце Всесвіту», «Чаша Амріти» О. Бердника);
• сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки» О. Чорногуза);
• воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Л. Первомайського, «Прапороносці» О. Гон¬чара);
• біографічний роман («Шрами на скалі» Р. Іваничука);
• мемуарний роман («Третя Рота» В. Сосюри) тощо.
Повість — епічний твір середньої жанрової форми. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. В повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об’єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа.
На відміну від роману, повість «не має напруженого та завершеного сюжетного вузла», в ній часто відсутня «єдність наскрізної дії», а тому «типова», «чиста» форма повісті — це скоріше твори біо¬графічного характеру, різні художні хроніки ( повість О. Кобилянської «Царівна», написану у формі щоденника).
Новела — малий епічний жанр художньої літератури, іноді новелу ототожнюють з оповіданням. Специфічна жанрова риса новели — чітка окресленість фабули, яка робить сюжет новели гостросюжетним.
У жанрі новели працювали М. Коцюбинський, В. Стефаник, Л. Мартович, Г. Косинка, М. Хвильовий, Ю. Яновський, О. Гончар, П. Загребельний, Григір Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало.
Оповідання – епічний жанр, для якого характерне стисле змалювання однієї чи кількох подій з життя головної дійової особи чи кількох осіб. Ці події показано лише в кількох епізодах. Часто розповідь ведеться від першої особи.
В оповіданні значну увагу приділяють зображенню подій та обставин, різним описам, чого новела не терпить. Наявність зовнішнього ланцюга вчинків, більш повільний у порівнянні з новелою розвиток дії — характерна риса оповідання.
В епосі подається об’єктивна картина навколишньої дійсності , де схрещуються безліч історій. Тут і жорстокість, і людяність, пам’ять і безпам’ятство, знищення і виживання, одна з грандіозних спроб осмислити те, що з нами сталося впродовж століть.
Справжня література ніколи не залишить читача байдужим. Можливо, когось спонукає задуматись, а когось – навіть зробити відкриття. Бодай для себе.
Немає коментарів:
Дописати коментар