Любила і люблю фотографуватися в історичних місцях Полтави. Однієї вересневої днини наприкінці ХХ ст. прийшла на садибу Івана Петровича Котляревського зробити фотосесію. День видався теплим та сонячним . Я не знала, що у будинку йде екскурсія. Неспішно фотографувалася. Не помітила, як біля нас, у знаменитого колодязя, зібралися екскурсанти. Тривала екскурсія для іногородніх відвідувачів. До мене долітали окремі речення. Те, як оповідала екскурсовод, як вела себе, відповідаючи на численні запитання, було дивовижним. Адже мені було з чим порівнювати, багато подорожувала в радянські часи, де довелося слухати екскурсоводів у різних обласних центрах України, Росії, Білорусії, у Прибалтиці, у Криму. Такого рівня проведення заходу рідко почуєш на Україні, а тим паче в провінції. Я запам’ятала ту вродливу, розумну й аристократичну жінку, а познайомилася ми зблизька вже на початку ХХI ст. у Полтавському краєзнавчому музеї на вернісажі колективної виставки майстрів народного мистецтва Полтавщини.
Це була полтавка Лариса Лобінцева - оповідач пречудовий . Вона 25 років пропрацювала науковим співробітником і нині працює у літературно-меморіальному музеї письменника. Я не уявляю садибу Івана Петровича без неї. Закінчила Полтавський педагогічний тоді іще інститут. За фахом вона математик, а душа у жінки - поетична. Мріяла працювати не в школі, а в музеї. Два роки очікування і стала працювати у музеї - заповіднику «Поле полтавської битви». У Державному історико-культурному заповіднику «Поле Полтавської битви» пройшло два роки . Доля зробила різкий віраж і наша землячка потрапила до Ленінграду. Знову пошуки роботи привели у музей. Російський державний музей Арктики і Антарктики, куди потрапила полтавка, - музейний заклад, що висвітлює історичні сторінки наукових досліджень Арктики і Антарктики, а також прилеглих до Арктики російських територій і використання Північного морського шляху. Він став пам'яткою героїчних зусиль декількох поколінь дослідників полярних регіонів від доби навколосвітніх подорожей М.П.Лазарєва і Ф.Ф.Беллінсгаузена до сьогодення. У створенні експозицій музею брала участь низка ленінградських художників, частка яких була і вояками на північних фронтах, і реальними діячами і свідками драматичних подій 20 століття (репресії сталінського уряду, блокади Ленінграду). Музей єдиний такий на території Радянського Союзу, розташований у колишньому соборі по вулиці Марата. Пані Лариса пам’ятає літак, що стояв в експозиції на 1 поверсі, на якому підкорювали Арктику. Робота була цікавою, з людьми думаючими. Але як не гарно у чужому краї, не змогла жити вдалині від Полтави. Повернення додому стало святом, після камінних мішків міста на Неві її п’янило чисте полтавське повітря, простір, милували око сади і парки… Та й потрапила вона працювати у музей-сад великого просвітника і поета Івана Котляревського. Стала свідком того, як йому шану віддавали тодішні Прем'єр-міністри Віктори Ющенко та Янукович, інші посадовці, актори, телеведучі, наприклад, Марія Падалка. Лариса Миколаївна любить свою роботу і часточку цього почуття передає екскурсантам. Професіоналізм вищого ґатунку, лірична натура жінки, прекрасний тембр голосу, що теж має особливе значення для екскурсовода, таке поєднання робить кожну екскурсію пані Лариси корисною, цікавою і приємною. А щоб пересвідчитися у цьому, то завітайте на садибу Івана Петровича, лишень маску не забудьте, бо тепер без неї, як без води - ні туди, ні сюди.
Оксана Кравченко, член НСЖУ і МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар