Полтавщина – колиска українських традицій

Відомий український поет В. Симоненко, звертаючись до сучасника, закликав :

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови.

Такими духовними островами в житті українців завжди були народні традиції та звичаї. Вони вироблялися протягом багатьох століть і є складовою частиною не лише історії нашого народу, а й сьогодення. Значною мірою народні традиції визначають витоки української нації, ті риси духовного і матеріального життя, якими ми вирізняємося з-поміж інших народів.

Стародавнім центром народного мистецтва є Полтавщина. Наш край – серце України. Красивий, колоритний і гостинний. Колиска українських традицій. Саме тут написав всіма улюблені «Енеїду» і «Наталку-Полтавку» засновник сучасної української літератури Іван Котляревський. На мальовничих берегах Ворскли жила і творила Маруся Чурай. Цю землю вздовж і вшир сходив філософ і поет Григорій Сковорода. І в глибину століть сягають  джерела народних традицій Полтавщини.

Як народне мистецтво, з часу народження і до наших днів народні промисли Полтавщини розвивались як домашнє ремесло і як промисел для продажу. Народні майстри використовували місцеву сировину – глину, метал, дерево, очерет, рогіз, нитки, вовну, шкіру, солому. З очерету і рогози робили предмети побуту :взуття, кошики, тарілі для фруктів. Всюди на полтавських землях поширювалось чинбарство, сукноваляння, ткацтво. В конкурентній боротьбі за збут швидко зростала якість виробів. Кожен майстер намагався робити якісно і красиво. На ярмарках і базарах продавали гончарний посуд Опішні, Хомутця і Кобеляк. На тимчасових стендах висіли килими з Решетилівки, кошики з рогозу з села Городище, рушники, скатерті, сорочки з багатьох сіл Полтавщини.

Наш край всесвітньовідомий килимарством і декоративним ткацтвом, вишивкою,  гончарством, писанкарством – всім, що відрізняє наше мистецтво від здобутків народів Європи і Азії.

Візьміть до рук полтавський рушник чи опішнянський глек – і ви відчуєте подих рідної землі. Землі дивної і багатої.

Окрасою рідного краю є один із найпоширеніших видів народних ремесел – шитво. Ніжно вишита сорочка,  серветка й скатертина – все це одвічні символи краси. Визначне явище народної вишивки – рушники. Це – неодмінний атрибут народних свят і обрядів, символ добрих побажань, гостинності і краси. В деяких місцевостях Полтавщини рушники вишивали в тій самій техніці, що й одяг:вирізуванням, білим по білому, з використанням ажурних технік. У кого не завмирало серце від дотику до такої краси?

Кілька років тому «Технологія вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Полтавської області», а також місцеві традиції рослинного килимарства, були внесені до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Нині стартував процес із просування вишивки «білим по білому» до репрезентативного списку ЮНЕСКО.

Сивочоле ремесло наших прадідів – гончарство. Промисел виник і формувався в селищі Опішне Зіньківського району, де проживало більше половини всіх гончарів Полтавщини. Серед зірок першої величини – рід Пошивайло. Гончарне виробництво нашого краю виростало, утверджувалось протягом століть. Вироби з глини відзначаються різноманітністю форм, багатогранним орнаментом. В Опішні працює Національний заповідник-музей українського гончарства та діє колегіум мистецтв. А це значить:не зупиниться гончарний круг!

Тож, криниця народних ремесел Полтавщини – це криниця творчості, краси й добра!

Нині, як і багато століть тому, народні традиції та звичаї є одним із головних чинників відродження українського народу, його національної свідомості та людської гідності. Кожний з нас є спадкоємцем великої скарбниці народної культури, продовжувачем її традицій та звичаїв. А це неможливо без їхнього ґрунтовного знання. Саме тому,  завітайте до бібліотеки-філіалу № 5, де  в книгах та періодиці ви знайдете багато корисної та цікавої інформації.