Давній Китай… Там з незапам’ятних часів земля жовта. І жовті
води великої ріки, яку так і назвали – Жовта (Хуанхе). Сидячи на її березі,
богиня Нюйва ліпила чоловічків із жовтої глини. Вони вислизнули з її животворних рук і заселили цю землю. Так
розповідає легенда.
Китайська поезія – одна з найдавніших у світі. З’явившись у другому тисячолітті до нашої ери, вона проіснувала, зовні мало змінюючись, аж до початку ХХ століття.
Осінні почуття
Скільки днів ми в розлуці,
а серцю немає розради.
Рис давно уже встиг
прорости біля наших воріт.
У кущах не змовкають –
від холоду плачуть цикади,
І вже нижче схиляється
в хмарах густих небовид.
Світлячкам їх ліхтарики
біла роса погасила.
Біла паморозь вкрила
холодну осінню траву.
Рукавом прикриваюся –
стримати сльози несила,
Тільки спомином щастя
й чеканням на тебе живу.
Лі Бо
переклад Л. Первомайського
Немає коментарів:
Дописати коментар