«Таємниці письменницьких шухляд»

 

Пропонуємо допитливим читачам дуже цікаве видання. Книжка містить документальні оповіді про українських літературних класиків ХХ ст.. Розвідки спираються на маловідомі факти, які автори виявили в численних архівах і записали з усних спогадів. Якщо за радянських часів біографії письменників «лакувалися» і ставали штучними  та нецікавими,то в цій книзі митці постають живими людьми з повсякденними радощами й життєвими драмами, творчими успіхами та невдачами. Автори будують розповідь як захопливий детектив, розглядають різні версії, намагаються разом із читачем проникнути в закулісні таємниці радянського літ процесу.

Максим Рильський. «Із житлом у Києві тоді було доволі сутужно, і Максим Рильський постійно впускав друзів у свою велику оселю на тимчасове мешкання. Пустив поет до себе й літфондівського дантиста Абрама Патлаха, будинок якого був зруйнований під час війни. Одна перекладачка, що приходила до митця в редакційних справах, пізніше згадувала: «Працюємо ми якось у робочому кабінеті, раптом із сусідньої кімнати долинає приглушений крик. «Що це? – жахаюся я. «Нічого особливого, заспокоює Максим Тадейович. – Патлах комусь зуби рве. Ну, чого ви так дивуєтесь, треба ж людям десь жити, а в мене п’ять кімнат».

Іван Кочерга. «Народний артист СРСР Мар’ян Крушельницький, художній керівник Харківського драмтеатру ім. Т. Шевченка, підготував спектакль за «Ярославом Мудрим». Уже призначили дату прем’єри, надрукували й розклеїли афіші. Аж тут як грім на голову вибухнув страшенний скандал. Хтось дуже пильний уздрів, що назву спектаклю на афішах було виведено жовтими літерами на тлі блакитного неба… Посипалися закиди щодо «національної виїмковості», «буржуазного націоналізму» тощо. Спектакль заборонили. Драматург очікував арешту. Не спав уночі, прислухаючись до кожного звуку в під’їзді… Кажуть, він був певен: його розстріляють.»

Юрій Яновський та його дружина. «Рідко можна зустріти таке гармонійне подружжя. Дуже вони підходили одне до одного. І як красиво, добре, дружно жили. Майже тридцять подружніх років вони були на «ви»: «Ви, Юрочко…» - «Ви, Тамарочко…». Тамара Юріївна згадувала, що їй від початку знайомства з Яновським так було добре з ним, що вона злякалася, ніби з переходом на «ти» щось зникне. Боялася, як вона сама казала, «сполохати» своє щастя…»

Остап Вишня. «Щодня письменник радісно дарував дружині квіти – в хаті їх завжди було чимало. Запашні, барвисті, веселі вони створювали відчуття свята. Про ці квіти згадував через багато років Леонід Ленч, перекладач творів Вишні на російську мову: «Він купував на базарі квіти цілими оберемками і приносив додому. Варвара Олексіївна ставила їх в обсмалені каструлі і в гільзи, від яких ще пахло порохом». Оті саморобні «вази» - на справжні бракувало грошей – жінка видовбувала в руїнах сусіднього будинку № 66, у який під час війни влучила бомба.»

«Поет і гуморист (М.Рильський, О.Вишня) їздили на полювання разом. Але полювали своєрідно, бо завжди верталися без здобичі. Не тому, що давали хука, а тому що й не збиралися когось убивати – жаліли живих істот. Про м’якосердих ловців колеги по перу залюбки складали анекдоти. Наприклад, такий. У суботу зайці телефонують до Спілки письменників: «Скажіть, будь ласка, Вишня й Рильський їдуть завтра на полювання?» - «Так, їдуть». – «Як ми раді! Ото порегочемо! Передавайте їм вітання!»

Олесь Гончар. «Війна стала «окопним університетом» Олеся Гончара. Після неї – переживши два поранення, дві контузії, полон, тюрму, концтабір – він уже не міг повернутися до своїх довоєнних тем. Перша повоєнна спроба пера – новела «Модри Камень». Оповідання надрукували. А після публікації Олесь Гончар збирався пустити собі кулю в лоб. Головний партійний рупор УРСР – газета «Радянська Україна» - в передовиці вщент роздовбала «Модри Камінь», отже, новеліст – зрадник. Отака логіка».

Книга Станіслава Цалика та Пилипа Селігея «Таємниці письменницьких шухляд» зберігається в єдиному фонді ЦБС.