Льотчик і поет

Продовжуємо цикл «Моя Полтава - мої роки і спогади»  полтавки в четвертому поколінні Оксани Кравченко.

У травні 2022 року минає рік як полетів у вирій сивочолий птах, залишивши назавжди нашу грішну землю. Це Борис  Олександрович Першиков, «дитина війни», якого чимало полтавців згадують добрими словами, як поета-пісняра. Він не уродженець Полтави, він родом із Тульської області, проте вона стала його другою Батьківщиною і  він знайшов вічний спочинок. 

Борис Олександрович був заступником голови Полтавського міського клубу ветеранів війни і праці, членом редколегії альманаху «Голос ветерана». 

Із Борисом Першиковим мене познайомила Марина Максименко, фронтова медсестра і поетеса, наприкінці 80-х років, тоді член клубу «Ветеранів війни і праці » Голос ветерана» і член літературної студії «Голос ветерана», а згодом його керівниця. На виступи до Полтавського вищого військового училища зв’язку вона завжди приходила  саме з Борисом Олександровичем. Вони любили читати вірші про Другу Світову війну і їх із зацікавленням слухали майбутні офіцери, прапорщики. Успішно виступав у нашому навчальному закладі Б.О.Першиков  і зі своїми короткими оповіданнями різної тематики, не тільки перед курсантами, а й коли училище стало вузом, то й перед студентами факультету «Телекомунікації», офіцерами, педагогами. Він видавав збірки поезій своїм коштом, як це робили багато письменників Полтави. У ХХІ столітті щороку виходила книга, як підсумок прожитого. Б. Першиков писав вірші про своїх колег по студії, часто з гумором.

У 80 - 90-х роках,  двічі на рік,  літстудійці постійно виступали у школах, ПТУ нашого обласного центру. Це була систематична і цілеспрямована велика робота по патріотичному вихованню  полтавської молоді членів студії, адже виступами  були охоплені  майже 40 шкіл та десятки професійно-технічних училищ, сюди додати технікуми… Виходить понад 80 навчальних закладів обласного центру. Борис  Першиков був найактивнішим у цій потрібній  справі, а також саме він  започаткував такі літературні десанти в 90-х рр..  до Полтавського педагогічного інституту ім. В. Короленка  та очолив їх. Виступали члени літстудії і в обласній бібліотеці ім. І. П. Котляревського, Центральній  міській бібліотеці та філіях, особливо № 1, 2, 5. Найбільше виступів було саме у Центральній бібліотеці, яку дуже любили літстудійці за теплі прийоми і вдячну молодіжну слухацьку аудиторію. Саме тут вперше відбувалися презентації авторських збірників, також 15 випусків альманаху, які вийшли за роки існування студії, в редколегії всіх їх був Борис Першиков. Багато літ поспіль постійними гостями музею Володимира Короленка були члени студії, з моєї легкої руки. Адже вперше  деякі члени побували в музеї, взявши участь у моєму багаторічному мистецькому  проекті, на громадських засадах, під назвою «Весна. Жінка. Кохання». 

А молодість його припала на воєнні та повоєнні роки. Борис Першиков народився 1 листопада 1933 р. Тоді виживали не всі діти. Йому поталанило залишитися живим під час Голодомору.  Він з дитинства мріяв про небо. Навчався у Серпуховському аероклубі, потім у Чугуєвському військовому льотному училищі. Але літав недовго, його комісували за станом здоров`я. Але любов до неба проніс через усе життя, недарма ж його книги мають назви, як «Віражі», «Вісь часу», «Торкаючись вічності». Він закінчив Криворізький гірничорудний інститут. Так льотчик став інженером… Його перший вірш був надрукований у газеті «Металург» у 1980 р. і посів 2-ге місце на літературному  конкурсі, присвяченому 50-ти річчю заводу «Криворіжсталь». За 30 років він створив сотні віршів пейзажної, любовної лірики. Але головне місце в його творчості належить саме патріотичній поезії, найбільше творів написав про  Другу Світову війну. Він провів чималу дослідницьку роботу і вирішив створити збірку про в’язнів фашистських концтаборів  у різних країнах Європи. У 2011 р. у ТОВ «АСМІ» була надрукована збірка  під назвою «Фашизм». Вона присвячена в’язням фашистських концтаборів смерті ( живим і мертвим). Це видання  4-х авторів: З-х чоловіків  М. Веревкін, С. Рибалка, Б Першков  і я, О. Кравченко, єдина жінка. Тут мова йде про табори Заксенхаузен, Флессенбург, Бухенвальд та Освенцим. Борис Олександрович вірив, що можна в нашому місті отримати премію  за свої літературні твори і подавав це видання на конкурс на здобуття щорічної міської премії  імені В. Г. Короленка. 

У Першикова - активна життєва позиція, що виражалася в його принциповості, послідовності обстоювання своїх поглядів, єдності слова і діла. 

Оксана Кравченко, член НСЖУ  і МСПУ