пʼятниця, 17 червня 2022 р.

Останній полтавський редактор - справжній патріот України

Цикл «Моя Полтава -- мої роки і спогади» дійшов до 195 випуску, про що я й не мріяла влітку 2020 р. коли розпочинала його. 

 Цими днями минає півроку, як завершився земний шлях патріота України і Полтави Ігоря Костянтиновича Черчатого, члена НСЖУ,  який 30 років пропрацював у обласній газеті «Полтавська думка», котру мешканці краю вважали іще минулої весни совістю  Полтавщини, редактором, а потім головним редактором. 

Він є випускником філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Висока планка на яку підняли газету Олександр Кулик і Ігор Черчатий, опозиційність до влади, завоювали повагу полтавців  і не тільки. Фантастична працездатність цього красивого, чорнобривого і стрункого чоловіка просто вражала. Останні роки він один готував газету і випускав. Редактори  не боялися і  піднімали найболючіші проблеми життя краю, вставали на захист найбідніших людей. Чесний, порядний Ігор Костянтинович жодного разу нікому не перейшов дорогу, бо поважав людей не на словах. Він завжди відповідав на листи у редакцію. А коли дзвонили, то теж не залишав без уваги. Пам`ятаю,  що коли він вже один працював у газеті, а якось подзвонили  з Диканського району стосовно мого якось матеріалу, то Черчатий знаючи, що у мене немає мобільного телефону, набрав номер на своєму і терпеливо чекав, допоки я не відповіла на всі запитання жінки… Умів щиро  радіти чужому спіху. Так, коли дізнався про моє лауреатство на Міжнародному конкурсі журналістів «Срібне перо», то першим привітав мене. А через роки, коли я з багаторічної  категорії «Начальниця» стала в категорію «Безробітна», підставив своє дружнє плече. І морально підтримував мене… Ігор Черчатий писав на різні теми, любив про спорт. І сам був хорошим спортсменом, грав за футбольну збірну журналістів Полтави.

Останній раз я бачила його в редакції у лютому 2021 року. Спочатку не впізнала. За комп’ютером сидів сивий чоловік, заглиблений у роботу. Завжди у нього світилися очі. Якийсь у них був веселий вогник, що переростав у юнацьку посмішку на все обличчя. Але того дня на обличчі була розлита сіра втома. Так, роки праці в редакції «Полтавської думки» без відпочинку далися взнаки… 

Нехай земля буде пухом Ігорю Костянтиновичу. А читачі «Полтавської думки» пам’ятатимуть цю сильну духом людину - людину енциклопедичних знань. Розповідають дітям, онукам, про двох полтавських журналістів Олександра Кулика й Ігоря Черчатого, які зробили усе можливе для захисту людей, задля щасливого життя полтавчан.

Оксана Кравченко член НСЖУ і МСПУ


 

Немає коментарів:

Дописати коментар