Спогади дорослої людини про своє дитинство – це цікаво, але складно: по-перше дорослий пам’ятає своє дитинство не зовсім таким яким воно було насправді, а по-друге він просто забуває, як це бути дитиною.
Станіслав Лем не забув цього. Його «Високий замок» такий же, як і найкращі твори автора: безмежна іронія, м’який гумор і дуже точні слова, які завжди до речі. Змальовуючи себе в дитинстві він зізнається, що «був чудовиськом, тероризував увесь дім», пише про свої «огидні схильності» до знищення власних іграшок (або якщо пощастить родинних меблів і посуду).
Він не приховує, що любив солодке, це у нього залишилось на все життя. Навіть в юності він цупив мармелад у своїх товаришів по військовому табору. Але все це із такою безпосередністю і щирістю, які дають змогу відчути душевний стан маленької дитини, що потім стала великим письменником.
Євген Чумак, читач бібліотеки
Люблю Станіслава Лема фантаста, тепер мені цікаво прочитати його спогади про дитинство, дякую за інформацію
ВідповістиВидалити