Продовжуємо публікацію матеріалів із багаторічного циклу «Моя Полтава – мої роки і спогади» волонтера і нашого читача Оксани Кравченко.
Нещодавно були в музеї Івана Котляревського на виставці-концерті «Голос орнаменту», з нагоди Міжнародного дня музеїв. Цей проєкт створили три колективи Полтавського обласного центру естетичного виховання учнівської молоді Полтавської обласної ради: гурток декоративно-ужиткового мистецтва «Веселка», під керівництом Анастасії Минак та інструментальний ансамбль «Ноктюрн», під орудою Людмили Писаренко, і гурток вокального мистецтва "Лебідка", керівник Наталія Костюк.
Цікаво, нетрадиційно та красиво пройшов захід. Експозицію виставки робили протягом 4-х років. За цей час у викладачів та учнів народжувалися поезії, наприклад, Анастасія Борисівна написала вірші «Біля хати, де живу», «Берегиня» та «Дива».
Важко знайти в Україні людину, яка б не чула про відомий на весь світ Петриківський розпис, який веде своє походження від традицій, що зародились ще у дохристиянські часи. Але мало кому відомо, що звичка прикрашати сільські хати-мазанки дивовижними різнобарвними птахами, квітами, букетами, вінками, зорями, кучериками притаманна була і в північній Одещині, і Хмельницькому та Вінницькому регіонам. Особливо славились своїми розписами хати в селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області, де це диво можна було побачити на власні очі ще у п’ятдесятих роках минулого століття. Тут в давні часи з’явився, з часом зник і нещодавно знов відродився і поширився Україною та світом мальовничий розпис, створений на основі традиційного народного декоративно-прикладного мистецтва.
Ще на початку ХХ століття розпис білених стін та віконниць сільських хат фантастичними орнаментами з квітів був дуже поширеним. Талановиті майстрині на замовлення розписували будинки неповторними візерунками та розвивали новий напрямок цього мистецтва – «мальовки» (розпис, нанесений на окремі паперові аркуші). Саме «мальовки» та знайдені розписані ужиткові предмети у шістдесятих роках ХХ століття, коли настінний розпис майже зник з хат, допомогли місцевій творчій інтелігенції на чолі з Олександром Пажимським надати нового життя майже втраченому мистецтву та відкрити для широкого загалу його неповторний світ. Є в Самчиківському розпису щось від писанкарства, щось від вишиванки, щось від гуцульських килимів, адже він поєднує в собі традиційні місцеві українські елементи орнаментів з орнаментикою прадавніх племен, що жили колись на цій землі. В ньому можна зустріти техніки, притаманні Трипільській та Черняхівській культурам, адже майстри з Самчиків, створюючи свою школу розпису, намагались зберегти в ній всю багатогранну історію України та її народу. Фантастичними сюжетами, поєднанням реального життя зі світом казки самчиківські майстри переносять нас до життя предків, до тисячолітніх традицій, що створювались і зберігались на нашій землі. Самчиківському розпису у його сучасному вигляді лише трохи більше півстоліття, але він вже встиг знайти своїх прихильників, поціновувачів та послідовників.
Саме цим розписом оволоділи юні художники і показали вперше в Полтаві. Але тут представлено не тільки його, а колекція видів та технік українського орнаменту, що є своєрідним підручником розпису для дітей та дорослих-початківців. Інструментальний ансамбль показав гру в дуетах, тріо, що було вельми цікаво переселенцям із Харкова та Лисичанська, які уважно слухали юних музикантів. Сподобалися присутнім і сувеніри-обереги дітей, де поєднані символізм наших пращурів та любов до творчості і нашої культури.
Оксана Кравченко член НСЖУ та МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар