«Гей, ти серце, сонячно гаряче»

"За що був Влизько розстріляний? - запитував Віктор Петров, автор публікації, яка побачила світ 1959 р. в Нью-Йорку. - У О. Влизька не було антисовєтського минулого Косинки. Він не брав участи в збройній боротьбі проти совєтської влади в роки селянської війни, і критика не мала приводу називати його "трипільським бандитом". Знов-таки О.Влизько не займався перекладами з латинської мови і цим не виявляв буржуазну суть поета, який відгороджується від сучасности».

Беру  тебе,  о,  світе  мій  терновий,

В  обійми  сонячні!  -  В  тебе  любов  мою,

Мов  на  вогонь,  кладу!  Засяй  гарячим  світом.

І  очі  хорі  бідному  сціли,

І  осліпи  того,  хто  тьму  сподобав,  -

Сховався  в  льох!..

Любові  і  вогню!!!

Один із наймолодших поетів українського Розстріляного Відродження Олекса Влизько прожив усього 26 років, але встиг стати надзвичайно відомим. Олекса  почав писати в юнацькому віці та завдяки своїм баладам швидко став улюбленцем студентської молоді та зіркою першої величини в середовищі футуристів.  Його талант отримує належне визнання. Критики та публіка високо оцінили творчий дебют молодого поета, який був нагороджений премією Народного комісаріату освіти. Ось, наприклад, як характеризували його творчість: «Цілковито сучасний поет», «Новий поет», «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття…».

В літературу Влизька ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в київському журналі «Глобус» (1925. –№ 22) його вірш «Серце на норд».  Після цієї публікації молодого поета стали щедро друкувати майже всі журнали та  газети України.

В 1927 р. виходить у світ перша збірка Олекси Влизька із досить символічною для глухонімого автора назвою «За всіх скажу». За три роки книжка була перевидана тричі, а її загальний наклад досяг фантастичної як для поетичних творів у той час цифри — 33 тисячі примірники. Його творча енергія та прониклива лірика були приголомшливими.

А ще Олекса мав  славу авантюриста, шукача пригод, франта й ловеласа. Упродовж 1928 р. поет подорожував Німеччиною, потім  країнами Центральної Азії. З подорожі Німеччиною він привіз ковбойського капелюха, жовту шкіряну куртку, френч і краги, за що авторові збірки Hoch, Deutschland! перепало від комсомольського "святоші" - критика Бориса Коваленка. 

У грудні 1934 р.  Олекса Влизько та десятки інших письменників були арештовані НКВД та звинувачені у членстві в ОУН (Об’єднанні Українських Націоналістів). На допитах йому закидали, що він разом з іншими були емісарами Євгена Коновальця та заслані до Харкова з метою формування місцевих осередків Організації українських націоналістів. Поет своєї вини так і не визнав. У 1958 р. Олекса Влизько був реабілітований посмертно.

Коли в грудні 1934-го Влизька розстріляли, всі його книжки, всі журнальні публікації були вилучені. Отже, деякі подробиці біографії поета ще й зараз залишаються невідомими. Дослідників його творчості став Михайло Слабошпицький, який написав книгу «Веньямін літературної сім'ї. Олекса Влизько та інші». 

Нема журби…Нема в мені печалі,

Бо серце в мене – золотий дудар,

Бо серце в мене – човник на причалі,

А сміх – пісні, а окіян – вода.

І сил моїх не зложиш на долоньці,

І повен човен мій гарячих дум,

Ой вірю я, що вигребу до сонця

І з ним піду, бадьорий, на тріумф!..