Душа окаянна (книжка)

"Якесь передчуття ледве чутно шепотіло їй, що в ньому, саме в цьому високому сильному красені, в ньому єдиному у світі знайде вона заспокоєння для свого серця неспокійного, і він один зможе загоїти її глибоку рану. 

Не той, що залишився в тісній убогій келії, чекаючи чернечого постригу, хто відштовхнув її від себе холоднуватими словами не висловленого докору, а цей, хто хвилював від першої зустрічі, в обіймах якого вона оживала, і поруч із яким мстиве зло в серці слабшало."

Дарина Гнатко, як я й казала, інтригує новою історією і надихає на кохання в закритому серці під замок.

Її нова книжка "Душа окаянна" розповідає про долю дівчини Марти, яку рідний батько силоміць видає заміж за старого діда.

Багатого, щоправда.

Тоді у 18 столітті, за часів царювання Петра Першого, діти підкорялися волі батьків.

Нині, можливо, нічого й не змінилося, але благословення від батька й матері важливо отримати, щоб життя було щасливим.

Недарма в Біблії говориться:

"Шануй батька твого і матір твою, як наказав тобі Господь, Бог твій, щоби протривали дні твої, і щоби добре було тобі на тій землі, що Господь, Бог твій, дає тобі."

/Второзаконня 5:16/

Головна героїня ненавидить батька.

Сильною чорнотою.

На людях він ласкавий і добрий, але за прихованими очима знущається з матері своїх дітей, б'є й паплюжить, прикриваючись Божим словом.

Хоче кращого життя для себе особисто, тому й не гребує віддавати власних дочок за багатих і заможних дідусів.

Яке тут шанування?

Повага?

Але ж гріх ненавидіти власного батька!

А болю плювати.

Гіркою жовчю.

Осатаніла.

Здуріла.

Пропаща дівка тепер то.

Але й у злодійки долі свої плани були.

Нехай старий дід, зате в нього син є.

Красунчик.

Молодий.

Бойовий.

Сміливий.

Правда одружений, йопт.

Регочемо всім селом.

Не пощастило і тут якось.

Сама суть криється в іншому.

У ненависті й помсті.

Дочка ненавидить.

Не прощає.

Але коли пізнає справжню Любов, народжує дитинку кохану, одразу ж втрачає її, через невідпущену злість на батька.

Усе кармічно.

Сумний факт.

Батько отримає своє по справах і гріхах своїх.

Дочка ж, як мама сама, на жаль, не одразу зрозуміє, що за свою ненависть до батька втратить улюблену кровиночку.

Мені було боляче читати подальші розділи.

Одна справа коли чекаєш на коханого, але інше почуття коли болісно реагуєш на те, як мати втрачає сенс свого існування - Дитятко.

Невимовно страшно.

За гріхи наші страждають ненароджені діти, дорогі вже потім.

Може зараз діти не потрібні, бо час такий, що не знаєш чи буде Життя на цій скривдженій Землі.

Війна за війною.

За чиїсь території.

За кістки, черепи і прапори якісь.

Діти ж не гроші.

Не склеяться.

Не зашиються.

Не зітруться.

Виростають і воюють.

За порожнє.

Порожніх.

У порожнечі.

Болісно і боляче усвідомлювати все це мені.

Книгу не раджу особливо вразливим.

Благословенного настрою вам читачу.

Альбіна Діденко, читачка бібліотеки