Завжди цікаво спілкуватися з Кімом Скалацьким, музейчиком, істориком мистецтва, поетом, перекладачем, випускником історичного факультету Полтавського , тоді іще державного педагогічного інституту. На початку цього століття він зробив мені дуже гарний фотопортрет на повний зріст. Фотосесію провели у літньому саду Полтавського художнього музею Я цю фотографію поставила у збірку прози «Ніч із світанковою посмішкою»(2003 р.).
Серпнева зустріч на садибі Івана Котляревського із
цим полтавцем вийшла чудовою, хоча розпочалася
із затримкою, через наплив туристів напередодні Свята Незалежності
України. Так буває, що все літо не було туристів, а раптом, наче прорвало
греблю. Приїхали автобуси людей різного віку з Дніпра, щоб вшанувати пам'ять
нашого славетного поета, драматурга Івана Котляревського.
Кіма Григоровича я знаю багато десятиріч, не уявляю
Полтави без цього стрункого, красивого чоловіка, інтелекту якого можна лише
по-доброму позаздрити. Обізнаність його з питань історії, краєзнавства,
мистецтва, світової класичної літератури просто вражає. Він любить і вміє
розповідати, проводити паралелі від минувшини в наш час. Канва розповіді вміщує
спогади, спостереження, висновки цієї талановитої людини. Кім Григорович ще й
гарний художник. Я пересвідчилася в цьому на його персональній виставці у
літературній частині літературно-меморіального музею Івана Котляревського. А на зустрічі в садибі він представив на суд
слухачів дві збірки поезій . Всього в
творчому літературному доробку
полтавця 6 книг віршів. На садибі говорили про дві останні в часі.-5 - «Адажіо.
Вечір»(2019 р.) , 6 - «Завжди той же»(2020 р.). Це поезія мудрого гіда,
ведучого нас у незвідане майбутнє. Цей гід часто з`являєтся в якості
учителя, духовного друга. Музичний
супровід підготував Юрій Желтишев, який показав себе не тільки професійним
музикантом-гітаристом, а й літературним критиком, згадавши молодість, коли
керував поетичним гуртком молоді «Жовта субмарина». Юра цікаво і нетрадиційно
вів вечір, давав оцінку поезії Кіма Скалацького. Зокрема зупинився на вірші
«Спогад», де фактично зображена побутова сценка, як вбрід йшли жінки через
Псел. Вечір пройшов у камерній обстановці, якої вимагав карантин, проте
неформально, щиро, красиво і на свіжому повітрі, під абрикосою, за чашкою
запашного чаю.
На зустрічі у музеї Кім Григорович згадав свого
вчителя малювання Василя Григоровича в смт. Шишаках. Його поезії - картини у
віршованій формі, цим вони вирізняються від віршів усіх поетів полтавського
краю. У них - живі деталі, сценки з
сучасного автору життя села, показано, що радує поета, чим він
надихається. До Кіма Григоровича
найчастіше приходять вірші на вулиці Шведській, за метеостанцією, про що він
розказав на зустрічі. Отак народилися слова:
«Від зустрічі до зустрічі
печаль і сподівання…
Говорять по прогнозу,
що осінь буде рання
і що впадуть морози
на листя - ще зелене,
на квіти - вже останні
падуть
морози ранні»…
У 5-тій книзі , де зібрано твори, що написані,з 11
липня по 10 листопада 2018 року, вміщено
переклади Афанасія Фета, Ігоря Северяніна, Марії Лохвицької. До речі, Афанасій Фет (Шеншин) народився 23
листопада 1820 року. Тому цьогоріч ми відзначаємо 200 років від дня його
народження. Полтавцям добре відомо, що Кім Скалацький перекладає поетів
«Срібного століття». «Срібне століття» російської літератури представляє собою
плеяду великих митців слова, які дуже хотіли змінити звичайне розуміння
внутрішнього та зовнішнього світу людини, і їм вдалося вразити майбутні покоління.
На заході згадували, що на відміну від багатьох поетів «Срібної доби» Ігор
Сєверянін уник впливу символістів. 1911 року організував у Петербурзі
літературну групу «Асоціація егофутуристів». Він сформулював програму
егофутуристів, що передбачала самоствердження особистості, пошук нового без
відторження старого, сміливі образи, епітети, асонанси й дисонанси . Сам поет
створив багато неологізмів. Пізніше Володимир Маяковський визнав, що багато
чого навчився в нього в сфері словотворення. Це роблять і наші сучасні поети
полтавського краю.
Поетеса Марія Олександрівна Лохвицька (по
чоловікові Жибер), яка підписувалася псевдонімом Мірра Лохвицька; до кінця
1890-х років досягла творчого піку і масового визнання, однак незабаром, після смерті, Марія Лохвицька
була практично забута. У 1980—1990-ті роки інтерес до творчості поетеси
відродився, хоча полтавському читачу практично невідома. Деякі дослідники
вважають її основоположницею російської «жіночої поезії» XX століття, яка
відкрила шлях Анні Ахматовій та Марині Цвєтаєвій. Як відзначали багато з тих,
хто знав Лохвицьку особисто, «вакхічеський» характер творчості поетеси являв
собою повний контраст з її реальним характером. Автор надзвичайно сміливих для
свого часу, часом відкрито еротичних віршів, у житті вона була «найбільш
цнотливою заміжньої дамою Петербурга», вірною дружиною і доброчесного матір'ю 5
синів. Отож із зацікавленням відвідувачі
заходу зустріли переклади її творів нашим земляком. До речі, нині Кім Скалацький
єдиний поет на Полтавщині, який перекладає цих авторів українською мовою і
робить це дуже вдало.
6 книга «Завжди той же» об’єднує авторську поезію
К.Г. Скалацького та переклади, що створені
з 1 червня 2019 року по 9 січня 2020 року. Декілька віршів у збірці
присвячено живописцю Павлу Горобцю, члену Асоціації художників Червоної України,
члену Спілки художників СРСР, який з 1946 року. і до кінця життя працював у
Полтавському художньому музеї, спочатку науковцем, а з 1964року— директором. А
потім на ниву музейчика прийшов Кім Григорович, не просто черговий керівник, а
продовжувач справи свого вчителя.
Найчастіше цих збірках
використовує автор образи ночі, дощу, квітучого саду, осені. Як наприклад у таких рядках:
« Як тихо ніч-циганка вічність слуха -
стеклярус зір, звисає місяць з вуха -
Нечутна музика таємних терцій,
мовчить вона: сум у її серці».
У книзі
подано поетичні описи картин італійського живописця епохи Високого та Пізнього
Відродження, головного представника венеціанської школи Тіціана. Йде мова про
Караваджо, італійського живописця періоду раннього бароко, засновника
європейського реалістичного живопису 17 століття. А ще італійця Веронезе та Олександра
Іванова, російського художника,
академіка; в творчості якого переважають
біблійні та антично-міфологічні сюжети, також Карла Брюллова, російського художника, професора
Петербурзької академії мистецтв (з 1836 р.),
та інших класиків світового мистецтва. Як зазначив на зустрічі Ю.
Желтишев: «Це справжня поезія. Хочеться читати й перечитувати. За словами
бачимо картини, цілу гаму почуттів. Поет працює зі словом. Він художник і
взявся за перо. Чому? Адже не все можна виразити в живописі. В його
віршах-картинах для мене відкривається щось нове». Поезія його аж ніяк не
вкладається в канони, до яких звикнув читач.
Адже весь Кім Скалацький від
перших прозорих різьблених, але надзвичайно зворушливих віршів, і до
перекладів є, можливо, одним із найоригінальніших поетів
Полтавщини. У своїй поезії він ділиться
про біль та про порятунок від спогадів, які крізь роки не хочуть зникати з
пам'яті, бо "минуле це той рай, з якого нас ніхто не може вигнати," -
написав Данте Аліг'єрі... У його текстах не бачимо ні самомилування, ні натяку
на манірність.»Його вірші унікальні, він не схожий абсолютно ні на кого.
Тонкий аромат поезії і музику вірша Кіма
Скалацького оцінили присутні на зустрічі у музеї. Прозвучали пісні на вірші
Кіма Скалацького: «На заході сонце повільно згорає» та «Елегія про користь
чаювання» у виконанні Юрія Желтишева. У заході брав участь Григорій Титаренко,
журналіст, краєзнавець. Провела презентацію Лариса Лобінцева, велика
поціновувачка творчості земляка.
Оксана Кравченко, член НСЖУ, МСПУ
Немає коментарів:
Дописати коментар