"Я другий тиждень у Німеччині. Приїхала навчатися. Поспішаю на зустріч з іншими студентами. Вирішили, що зустрінемося у бібліотеці. Заходжу в кількаповерхову сіру будівлю. Як і було домовлено, піднімаюся на другий поверх і одразу ж потрапляю у хол з великими вікнами, біля вікон стоять столи, біля стін – бордові дивани, не знаю скільки штук, одним словом – багато, підлога цього холу вкрита кавроліном такого ж бордового кольору.
У холі кілька десятків людей. Хтось сидить на диванах, хтось лежить! Дівчина за середнім столом читає щось на комп’ютері і конспектує в блокноті, за сусіднім столом хлопець, він дерев’яними паличками дістає з червоної картонної коробки довгі макарони і їсть їх. Біля батареї, прямо на підлозі, лежить хлопець і читає книжку, за кілька метрів від нього дівчина відклала книгу і чистить апельсин. Всі поводять себе тихо, ніхто нікому не заважає.
Праворуч
хол переходить у широкий коридор з кількома дверима. Двері скляні, тому видно
що за ними відбувається – за кожними дверима по невеличкій кімнатці, посередині
кожної з них стоїть великий стіл, за кожним столом сидить кілька людей, які
жваво щось обговорюють.
Це
я взагалі куди потрапила?
Так
виглядає бібліотека, де студенти Гамбурзького університету щомісяця проводять
десятки годин, а тому ця бібліотека має бути зручним і приємним місцем, де і
тобі і іншим комфортно. Неймовірно, але факт.
Макарони
з картонних коробок я у бібліотеці (ще?) не їла, і апельсинів не чистила, а от
з ногами на кріслі сиділа. Навіть маю фото-доказ."
Альона
Шестопалова
Немає коментарів:
Дописати коментар